Я не хотіла жити від зарплати до зарплати, як моя мама. Вона ж вибрала “кохання”, яке нічого в житті не дає. Ось тому коли я почала шукати супутника життя, то дивилася лише на “наповнення” гаманця. І ви знаєте, я його зустріла. Чотири місяці поруч з Василем я була впевнена, що зловила “багатство за хвоста”. І лише згодом вияснилося, що ми грали у цю гру вдвох.

– Ти що, серйозно? – кинула я. – Чотири місяці! Чотири місяці ти годував мене цими казками?

Василь сидів навпроти, нервово погладжуючи край столу. Його карі очі уникали моїх, хоч завжди здавалися такими впевненими.

– Соломіє, я боявся, що ти просто підеш… – почав він, але я перебила.

– Як ти міг думати, що брехня – це вихід? Як я мала не помітити?

Ось так все і почалося. Чотири місяці я будувала стосунки з людиною, яка, як виявилося, приховувала від мене найбільше. Іронія долі? Я сама прийшла в це з грою. А тепер карта лягла інакше.

Мені двадцять дев’ять, і я давно вирішила, що не хочу розбитого життя, як у моєї мами. Вона завжди обирала любов, але любов, яка нічого не залишала, окрім втоми і зношених рук. Я вирішила, що в мене буде інакше. Тому стратегія була проста: не плутати почуття з розрахунком.

І коли мені трапився Василь – 39 років, успішний підприємець, не одружений, – я вирішила, що це доля. Але тільки тепер я розуміла, що грали в цю гру двоє.

Все почалося красиво. Ми познайомилися на благодійному вечорі, куди мене випадково затягла подруга. Він підійшов першим, говорив легко, жартував, але не надто наполягав.

Через тиждень запросив на вечерю. Потім ще одну. І ще. Василь був втіленням стабільності – дорогий годинник, виважені рішення, впевненість у кожному жесті. Я дозволила собі повірити, що ось воно – мій шанс. І навіть не помітила, що у нього немає нічого справжнього.

Якось ми сиділи у ресторані, він розповідав про свою роботу, про проєкти, які він веде. Говорив зачаровано, як людина, що любить свою справу. Я слухала і уявляла нас разом у майбутньому – квартиру з панорамними вікнами, вихідні в Італії, каву на терасі.

– Знаєш, що мені в тобі подобається? – запитав він тоді.

Я посміхнулася.

– Що саме?

– Ти не така, як інші. Тобі не потрібні гроші, ти самодостатня.

Ці слова змусили мене напружитися, але я їх проігнорувала. Що він мав на увазі? Що я не справжня мисливиця за грошима? Чи що я просто добре прикидаюся?

А потім настала та сама розмова.

– Я не той, за кого ти мене приймаєш, – сказав Василь, коли ми сиділи в маленькому кафе біля його будинку.

– Що ти маєш на увазі? – я примружилася, намагаючись зрозуміти.

Він глибоко вдихнув.

– Всі ці історії про бізнес… Він був, але давно прогорів. Я більше не маю тих грошей, про які ти думаєш. Останній рік я фактично шукав вихід. І коли зустрів тебе, зрозумів, що не хочу, щоб ти бачила мене невдахою.

Я дивилася на нього, не розуміючи, що відчуваю. Обман. Розчарування. Але й дивну, майже злісну іронію.

– Тобто весь цей час ти грав у багатія?

– Я хотів, щоб ти бачила в мені людину, а не мої невдачі.

Я розсміялася. Голосно. Майже істерично.

– О, Василю. Це навіть смішно. Знаєш чому? Бо я теж прийшла у ці стосунки з брехнею.

Його очі різко зустріли мої.

– Що ти маєш на увазі?

Я провела пальцями по обідку чашки. – Коли ми зустрілися, я вирішила, що ти мій шанс. Чоловік, який може дати мені життя, про яке я мріяла. Я була впевнена, що хочу не тебе, а твою стабільність. І от тепер, коли виявляється, що її нема, я не знаю, що відчуваю.

Василь мовчав. Я теж. Ми сиділи у цьому кафе, як двоє гравців, що виклали карти на стіл і зрозуміли, що обидва блефували.

– То що тепер? – запитав він.

Я похитала головою. – Я не знаю.

Він усміхнувся, але сумно. – Знаєш, Соломіє, можливо, ми й почали це з брехні. Але питання в тому, чи можемо ми тепер бути чесними?

Я дивилася на нього і думала: а якщо він мені дійсно подобається? Не гроші. Не статус. А саме він? Чи варто це все просто викинути, тому що ми обоє були нечесними?

Ось тут і питання, яке я залишаю вам, мої дорогі читачі. Чи можна будувати стосунки на брехні, якщо зрештою обидві сторони готові бути чесними? Чи є шанси у двох людей, які починали не з кохання, а з розрахунку? Що б ви зробили на моєму місці?

Джерело