Не пощастило мені із зятем, ні заробити грошей не може, не своїми руками щось зробити. Дочка у декретній відпустці грошей не вистачає, а зять каже їй, що вона не вміє економити.

Я допомагала б доньці, якби вона була одна з дитиною. Досить і того, що живуть вони у квартирі, яку мій чоловік успадкував від рідної тітки. Ми самі сплачуємо комунальні послуги, боїмося боргів.

Нормальному чоловікові було б соромно, але йому байдуже. Донька могла б вийти заміж вдало, але не послухала нас із батьком. Тепер ображається, коли я говорю, що чоловік повинен забезпечувати сім’ю, а не вона.

Я не хочу допомагати їм грошима чи продуктами, адже основну частину з’їдатиме зять. Не подумайте, що мені шкода їжі, просто не хочу годувати ледаря. Якщо все буде вдосталь, навіщо шукати роботу, де більше платять?

Але доньку шкода, тому наполягаю, щоб удень, поки чоловік на роботі, приходила до нас, де може поїсти всього смачного, а заразом і ми з дитиною погуляємо. Іноді дочка з онуком і на вечерю приходить, добре живемо майже поряд.

А зять нехай їсть макарони без м’яса, якщо не в змозі заробити на нього. Вважаю, що тільки так можна змусити дорослого чоловіка взяти відповідальність за сім’ю.

КІНЕЦЬ.