На відміну від багатьох своїх подруг, Ніна виросла у повній родині. Тато — успішний інженер, а мама — скромна бібліотекарка. У їхній хаті завжди пахло свіжою випічкою та старими книгами, які збирала мама і які так любила читати Ніна.

Подругам, що приходили до неї в гості, дуже подобалася затишна атмосфера їхнього дому.

Вечорами у них часто лунала музика – це Ніна, з дитинства закохана у спів, грала на фортепіано й співала. Вона мріяла стати співачкою, і батьки її в цьому щиро підтримували.

Здавалося, так буде завжди, та ілюзії руйнуються швидко, особливо коли їх руйнує зрада. Одного дня, коли Ніні було сімнадцять, світ перевернувся догори дриґом.

Батько, той самий, який учив її першим акордам, вірив у її талант і обіцяв завжди бути поруч, пішов з родини. Просто пішов, залишивши маму саму, з її скромною зарплатою та розбитим серцем.

А мама, завжди така розумна й витримана, розгубилася і… одразу якось постаріла. Її очі згасли, а колись дзвінкий щасливий сміх змінився тихими зітханнями.

Ніна була страшенно ображена на обох. Як вони могли так вчинити з нею, з їхньою єдиною донькою? Про що вони думали, коли розлучалися?

Батько, певно, лише про себе та своє нове життя, але точно не про неї. Та й мама могла б поставити батькові ультиматум, щоб він не псував улюбленій доньці життя. Але мама теж виявилася якась безвольна, просто відпустила його й усе, плекаючи лише свою образу, а про неї, Ніночку, їхню дитину, вони обоє просто забули, кожен думав лише про себе.

Після розлучення мама вже не підтримувала бажання Ніни стати співачкою. Вона сказала, що їм тепер буде важко жити, не до пісень. І наполягала, щоб Ніна пішла працювати й допомагала їй, а вчитися можна десь і заочно.

Адже їй скоро вісімнадцять, і батько вже не буде зобов’язаний платити аліменти. Позиція мами Ніну розлютила. Сама невдаха, зламана жінка, яка не змогла втримати чоловіка. І її хоче зробити такою ж безпорадною.

А от тато її любить і точно стане їй допомагати, він же обіцяв!

Батько, звісно, був зрадником, але хай хоч грошима їй допоможе. А з мамою жити Ніна не хотіла, не хотіла бути частиною їхнього зруйнованого світу. Та й у домі одразу стало незатишно й убого від маминої ощадливості. Ніна ж хотіла співати, а не виживати.

Дорога крізь терни: пошуки себе та життєвих уроків

І вона поїхала у велике місто, сповнена надій, що її голос здатен розтопити лід, і вона доб’ється свого! Але місто виявилося не таким гостинним, як мрії.

Пробитися було неймовірно важко. Її дивовижно зворушливий спів, який раніше викликав сльози у знайомих, тут здавався лише одним із тисяч голосів. А за оренду крихітної кімнатки доводилося платити.

Батько, скріпивши серце, допоміг кілька разів, але потім сказав, що вона вже повнолітня, а у нього скоро буде маленька дитина, і дружина зараз не працює. Ці слова стали останньою краплею, Ніна була у відчаї, її всі кинули!

Подруга Ніни, з якою вони підробляли в театрі гардеробницями, бачачи її стан, порадила знайти роботу компаньйонкою з проживанням.

«Сама подумай, і за житло платити не треба, та й їжа наче дармова», — переконувала Галина Ніну. Сама Галина вже зневірилася знайти своє щастя в місті, і вирішила повернутися в село до батьків. Але для Ніни відмовитися від своєї мрії означало зрадити саму себе, а її вже й так усі зрадили.

І вона наважилася.

Так вона опинилася в квартирі літньої жінки, колишньої вчительки музики. У квартирі, де стояло старе, але все ще дзвінке піаніно. Ганну Сергіївну її син та невістка хотіли відправити в пансіонат для літніх людей, розписуючи, як там чудово живеться, не треба буде самій себе обслуговувати, та й лікарі поруч.

Але літня жінка влаштувала їм справжній скандал: «Я поки ще при своєму розумі, у мене є пенсія і невеликі заощадження. І якщо я вам так сильно в тягар — сама знайду собі помічницю! Я й без таких бездушних дітей проживу!» — кричала вона, і виставила сина та невістку за двері…

Так Ніна та Ганна Сергіївна стали компаньйонками, обговоривши всі деталі. Стара вчителька виявилася жінкою з характером. Вона одразу дала зрозуміти Ніні, що не терпітиме лінощів і недбалості.

— Я не хатня робітниця тобі, за собою прибирай, а ти мені не прислуга, — заявила вона Ніні. — Ти — моя компаньйонка, і живеш безоплатно на моїй території. Продукти купуємо навпіл, а ти читатимеш мені книги, у мене зір зовсім поганий, допомагатимеш по господарству, і, звісно, співатимеш, ти ж хочеш стати співачкою? У мене чудовий слух, я одразу почую фальш, тож не халтур!

Відродження та прощення

Ніна, ще не оговтавшись від образ на батьків, спочатку сприйняла ці вказівки гостро. Але потім зрозуміла, що у неї немає вибору, інших варіантів не було. Ця стара вчителька єдина пустила її до себе жити на таких умовах. Тим більше вона розуміє музику, і, можливо, зможе й її чогось навіть навчити.

Перші дні були непростими. Ніна насилу змушувала себе читати вголос, її голос звучав глухо й безживно. Ганна Сергіївна морщилася і робила зауваження:

«Де емоції? Де життя? Ти читаєш, як робот!» Ніна тихо огризалася, але знову продовжувала читати, адже йти їй було нікуди. Але поступово, день за днем, вона почала звикати до цієї норовливої старенької.

Ганна Сергіївна розповідала Ніні про своє життя, про музику, про кохання. Вона згадувала своїх учнів, їхні успіхи та невдачі. Вона говорила про те, як важливо не здаватися, навіть коли здається, що все втрачено.

Одного разу, коли Ніна мила посуд, Ганна Сергіївна раптом попросила її заспівати. Вона якось їй говорила, що хотіла стати співачкою. Ніна відмахнулася, але Ганна Сергіївна наполягла:

«Заспівай щось, що тобі подобається, просто мий посуд і співай, ніби ти сама».

І Ніна, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву, заспівала. Спочатку тихо, невпевнено, але потім голос її зміцнів, наповнився силою та пристрастю. Вона співала про кохання, про свій біль і надію, і про своє життя.

Коли вона закінчила, у кімнаті запала тиша.

Ганна Сергіївна мовчала, дивлячись на Ніну своїми проникливими очима. Потім вона повільно кивнула, немов своїм думкам: «У тебе є здібності, Ніно. Але цього мало. Якщо хочеш чогось досягти, потрібно багато працювати, працювати і ще раз працювати».

З цього дня почалися їхні заняття. Ганна Сергіївна вчила Ніну правильно дихати, правильно вимовляти слова, правильно передавати емоції. Вона змушувала її співати гами, вправи, арії. Ніна від лінощів чи втоми опиралася, але Ганна Сергіївна була непохитна.

Вечорами, після занять, вони пили чай і розмовляли. Ніна розповідала Ганні Сергіївні про свою родину, про свої образи, про свої мрії. Ганна Сергіївна слухала уважно, не перебиваючи і не засуджуючи нікого.

Одного разу Ніна запитала її: «Чому ви мені допомагаєте? Адже я вам ніхто».

Ганна Сергіївна посміхнулася: «Тому що я бачу в тобі себе, я ж теж колись була молодою й амбітною. І я теж робила помилки. Але я навчилася прощати і себе, і інших. Навіть сина з невісткою пробачила, можливо вони хотіли мені добра, просто треба було не наполягати, а зважати й на мою думку».

Ніна мимоволі задумалася над її словами. Образа — це, звісно, тяжкий тягар, який заважає їй рухатися вперед. А її батьки теж люди, зі своїми слабкостями та помилками. І одного разу вона подзвонила мамі. Розмова була короткою і незграбною, але вона хоч дізналася, що у мами все гаразд, і заспокоїла її, що й у неї теж все нормально.

Шлях до світла: пісня, що лікує душі

А через кілька місяців Ніна дізналася, що в місцевому клубі проводиться конкурс молодих виконавців. Ганна Сергіївна наполягла, щоб Ніна взяла участь: «Спробуй, завжди треба використовувати свій шанс, якщо хочеш чогось досягти…» Ніна довго сумнівалася.

Боялася провалу, боялася зіткнутися з байдужістю, думала, що її не оцінять, і це скувало її.

У день конкурсу Ніна відчувала себе так, ніби йде на ешафот. За лаштунками панувала метушня, лунали голоси інших конкурсантів, сміх, нервові перешіптування. Ніна намагалася не дивитися на інших, зосередившись на своєму диханні, на словах Ганни Сергіївни, на музиці, яка звучала в її голові.

Коли оголосили її ім’я, серце забилося як скажене. Вона вийшла на сцену, осліплена світлом софітів. У залі сиділи люди, їхні обличчя були розмиті в темряві.

Вона зробила глибокий вдих і почала співати. Це була та сама пісня, яку вона любила з дитинства, пісня про втрачене кохання та нездійснені мрії. Її голос, наповнений болем і надією, заповнив зал. Вона співала не для перемоги, не для оплесків.

Вона співала для себе, для Ганни Сергіївни і для тієї маленької дівчинки, яка колись мріяла співати…

Коли остання нота затихла, у залі запала тиша. Ніна стояла, важко дихаючи, чекаючи вироку. І раптом пролунали оплески. Ніна не могла повірити своїм вухам.

Вона озирнулася на Ганну Сергіївну, яка стояла біля лаштунків із сяючими очима. У цей момент Ніна зрозуміла, що вона не просто заспівала. Вона прожила цю пісню, вона поділилася своєю душею.

Вона не посіла ні перше, ні друге місце. Але це було не головне. Їй вручили приз глядацьких симпатій, вона дуже сподобалася і глядачам, і комісії.

Потім один знайомий професор Ганни Сергіївни пояснив їй, що у неї досить слабкі зв’язки і з багатьох причин їй не стати великою співачкою. Але співає вона дивовижно проникливо, і не треба кидати, адже співати можна завжди, це не можна заборонити.

Після конкурсу Ніна продовжила займатися з Ганною Сергіївною. Вона ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, стала впевненішою, її голос зазвучав ще глибше. І Ганна Сергіївна одного разу запропонувала їй виступити в хоспісі на благодійному концерті.

Цього Ніна не забуде ніколи. Очі літніх людей та дітей загорілися надією, коли вона співала. Їй плескали стоячи ті, хто міг стояти, а багато хто просто плакав і просив прийти до них ще й ще…

І одного разу, після чергового виступу, Ніна подзвонила мамі. Розмова була довгою і відвертою. Ніна вибачилася за свою різкість, за свою образу. Мама теж зізналася, що їй було тоді важко і вона не розуміла Ніну, а тепер дуже про це шкодує…

І Ніна вирішила повернутися додому. Вона жила спочатку з мамою, заново відчуваючи тепло рідної домівки. Пішла працювати й вчитися, потім вийшла заміж, і у них з чоловіком Володимиром зʼявилася донька. Мама щаслива, що у неї є онучка, а дочка знову поруч.

А ще Ніна продовжила співати.

Вона не стала зіркою світового масштабу, але вона знайшла своє місце. Вона співала в невеликих залах на благодійних концертах, і, звісно, у хоспісах. Там, де вона була потрібнішою. Її пісні торкали серця людей, дарували їм надію та віру в те, що в їхньому житті теж обов’язково буде щось хороше.

А ще Ніна часто відвідує Ганну Сергіївну. У неї тепер живе інша компаньйонка — Катя, норовлива молода дівчина, яка втекла за своєю мрією від батьків. Але вона, видно, вже почала розуміти, що одній вижити не так легко, от і потрапила до Ганни Сергіївни. Ніна дивиться на цю дівчинку, бачить у ній себе, і радіє за неї.

***

Ця історія Ніни змушує замислитися, чи не буває так, що через власні образи ми віддаляємося від тих, хто нас любить? Адже життя – це не тільки пряма дорога, а й круті повороти, і важливо вчасно зрозуміти, що прощення та відкрите серце можуть змінити все.

А як ви гадаєте, чи завжди треба пробачати, навіть якщо біль ще не вщух?

І чи вірите ви, що кожна людина, навіть найноровливіша, заслуговує на свій шанс і підтримку, щоб знайти своє місце під сонцем?