-Я не буду це їсти! – Вигукнув 15-річний Максим, дивлячись з огидою на тарілку, яка стояла перед ним. Карина, вичерпавши свої запаси терпіння, без роздумів схопила тарілку з супом і вилила вміст прямо на голову свого сина. Максим завмер від подиву: волосся та одяг просочилися бульйоном та овочами.

Молодший брат Максима, 10-річний Лев, дивився на це з відкритим ротом, тримаючи свою тарілку неподалік, наче чекаючи, що станеться далі.

Карина зітхнула, дивлячись на забруднений стіл і на свого старшого сина, який, немов облитий холодною водою, просто сидів і здивовано дивився на неї.

– Чому ти так зробила? – нарешті, прошипів Максим, насилу приховуючи гнів.

– Я втомилася, Максе! – відповіла Карина з відчаєм у голосі.

– Я втомилася, що ви не цінуєте все, що я роблю для вас. Сама! Щодня я готую, прибираю, працюю, щоб ви росли здоровими та щасливими. Але замість подяки я отримую невдоволення та примхи.

Максим, приходячи до тями, протер очі.

– Мамо, я… я просто не люблю такий суп, – сказав він максимально м’яко. Лев, переконавшись, що розмова прийняла мирний оборот, тихо підсів до брата: -Мені він також не дуже подобається. Але я розумію, що мама намагається. Максим кивнув: -Вибач, мамо. Я був не правий. Але й ти…

– Я теж перепрошую, – перервала його Карина.

– Мені не слід було так чинити. І так, троє членів сім’ї на кухні дивилися один на одного, розуміючи, що такі моменти роблять їх зв’язки лише міцнішими. Вони зрозуміли, що їхня любов і взаєморозуміння набагато важливіші за будь-які конфлікти, особливо через побутові проблеми.

КІНЕЦЬ.