Я не знаю, чим тоді керувалась. Напевно, всі ваrітні жінки не дуже швидко розкuдають мізкамu. Та довірила автомобіль зовсім незнайомій людині. А потім наша історія повернула в неочікуване русло.
Вже двічі я була заміжня і вірите, думаю, що всі ці шлюби розпадались через мене. Все життя мені хотілося довести всім навколо, що я сильна та незалежна жінка. А чоловіки швидко звикають до хорошого. Не минало й року після весілля, як вони нахабно сідали мені на шию.
З другим чоловіком, батьком моєї дитини, ми були в шлюбі трохи більше року. Саме тоді я була на п’ятому місяці вагітності. Тому мені навіть згадувати не хочеться весь той стрес, який я пережила.
Якось я вирішила записатися на заняття для вагітних. Знайомі казали, що при пологах це значно допомагає. Та пізно увечері я поверталась і щось почало стукати в моїй автівці. Я ж сама собі майстер, полізла дивитися, що там могло трапитися. І у мене раптово відійшли води. Я відразу опустилась на землю.
На щастя, поряд проїжджав незнайомець і призупинився, аби запитати що трапилося.
– Шановна, у вас все гаразд?
– Загалом все добре, якщо не враховувати той факт, що мені здається ніби я починаю народжувати.
Цей чоловік з переляком, але погрузив мене у свій автомобіль і повіз до пологового. Там передав мене у надійні руки лікарів і заодно потребував:
– Віддайте ключі від своєї машини!
– А від квартири ключі вам не віддати?
– Шановна, будете так жартувати, то забиратимете свій автомобіль із штрафмайданчика самі. А якщо віддасте ключі, то я обіцяю її поремонтувати і завезти туди, куди ви самі накажете.
На той момент мені настільки було все одно на ту машину, що я не роздумуючи віддала ключі якомусь незнайомцеві. І не дарма довірилась. Через кілька днів він підігнав авто до мого дому, а коли зайшов віддати ключі, то глянув на нас із малюком і запитав:
– На виписку хоч приїде хтось ?
– А навіщо мені хтось ? У мене є Я.
– Нічого собі. Які ми сильні та незалежні. Ось мій номер. Зателефонуєш, то заберу вас з маленькою.
На наступний день я прокинулась від того, що хтось кричав під моїми вікнами:
– Еййй, незнайомко, ти хоч донечку то мені покажи. А то й роздивитися не встиг.
З пологового я поверталась із маленькою Софійкою та новим знайомим, який невдовзі став для мене коханою людиною. Тим чоловіком, якого сміливо можна назвати кам’яною стіною.
КІНЕЦЬ.