Я навіть не знаю, чи варто мені далі обдаровувати свекруху. Цими вихідними ми поїхали до мами чоловіка в село, подихати повітрям та щось допомогти по господарству, і не впізнала подаровані мною раніше речі.

Постіль потемніла, сукню міль поїла в шафі – я заглянула, бо цікаво ж було.

Насправді свекруха у мене чудова людина, тому мені й хочеться якось покращити її життя, хоч чоловік і каже, що мама до такого не звикла. Вона вже у віці. Поліні Михайлівні, 65 років, живе в селі.

Я заробляю непогано, тому я їй постійно купую гарні речі – красиві халати, костюм, кофтинки, шубку, сукню.

Але постійно бачу що вона це не цінує, ті халати брудні, розтягнуті стають дуже швидко. Вона ходить в них на город, до курей.

Купила якось весною Поліні Михайлівні костюм за 3000 гривень – вона кофту ні разу не вдягла, а штани одягає під халати і заношує.

Я просто хочу, щоб вона була доглянутою, а мама чоловіка на вихід чи на ринок в місто все одно одягає своє старе вбрання, ще й потурає мене за покупки.

У мене іноді взагалі таке враження, що свекруха спеціально ніколи не одягне те, що я їй дарую. Хоча я купую по віку їй, у мене хороший смак. Завжди вибираю дорожче, щоб гарна якість була, гарний колір.

Свекру – тому купи одні шорти і футболку, та він завжди доглянутий, задоволений, сам собі постірає, духи купить – молодець словом.

Знаєте, я осиротіла в 11 років, росла в інтернаті, тому свекри мені наче за батьків, хочеться для них щось хороше робити. Чоловік мій з батькам не особливо близький, а от я ціную, що вони у нас є, що живі-здорові, допомагають продуктами домашніми.

Але оце ставлення свекрухи до подарованих мною речей мене дуже засмучує. Я відриваю ці гроші від зарплати, в чомусь обмежую себе й дитину, витрачаю час на вибір покупки. А з її боку – таке недбале ставлення.

Що мені робити? Я навчити маму чоловіка цінувати мої зусилля, увагу й подарунки, обережно носити речі і берегти їх? Я дуже сподіваюся, що мені тут порадять щось корисне.

Джерело