У мене з дитинства були дуже напружені відносини з моєю родиною. Я завжди відчував, що для них є тягарем. Вони ж навіть не хотіли мене народжувати. Коли мама на обстеженні дізналася, що у них буде хлопчик  – довго не могла змиритися з цим. Мріяли ж з татом про єдину дівчинку – маленьку принцесу, яку можна леліяти. Тому всю свою любов віддавали сестрі, що народилася на рік пізніше.

Юля для них була усім. Вона була їхнею улюбленицею. Я робив усе, щоб батьки любили мене так само, як сестру. Я допомагав по господарству, відмінно вчився, не сперечався ні з ким, ріс слухняною дитиною. Натомість Юлія перетворилася у розбещену та лицемірну егоїстку. Вона могла робити все, що заманеться, а батьки завжди пробачали їй та швидко допомагали. Тому Юля і виросла такою безвідповідальною. Мати з татом не зрозуміли, якою виросла сестра, навіть після того, як вона у шістнадцять років народила дитину невідомо від кого. 

Батьки оплачували навчання Юлі, хоча вона пропускала заняття. Мама сиділа з малою дитиною, а сестра продовжувала гуляти та розважатися.

Я ж вступив до університету на безкоштовну форму навчання. Отримав диплом та пішов працювати вчителем історії до школи. Почуття патріотизму, зацікавленність періодами становлення нашої держави в мені виховував мій дідусь. Він був єдиною людиною у нашій родині, яка щиро любила мене.

Найчастіше я, коли був маленьким, перебував у дідуся. Ми з ним працювали на городі та по господарству. Так він прививав мені працелюбність. Довгими зимовими вечорами я слухав оповідки дідуся про князів та козаків. Мені дуже подобалися його розповіді. Напевно, це і вплинуло на вибір моєї професії. 

Коли дідусь відійшов у вічність – це стало для мене великим горем. Я довго не міг змиритися з цією втратою. Однак дідусь вчив мене бути стійким та непохитним до будь-яких негативних подій у житті.

А потім я дізнався, що будинок у селі, в якому жив дідусь, він заповів мені. Я зрадів цьому – дідусь любив мене по-справжньому! На той час у мене була вже дівчина, з якою я збирався одружитися. Нашій сім’ї не доведеться блукати по винайманих квартирах.

Однак про заповіт дізналися сестра та батьки. Спочатку вони телефонували до мене і змушували зробити все справедливо щодо спадку. На це я відповів їм відмовою. Потім батьки вирішили оскаржити рішення покійного дідуся, адже хотіли продати будинок у селі та розділити гроші. Вони приїжджали до мене та погрожували. Однак я був непохитним. Я вже не той маленький хлопчик, якого можна принижувати та ображати!

Їхній позов не задовольнили. Я вважаю, що дідусь бажав, щоб я жив у цьому будинку. Саме тому він і написав заповіт, підозрюючи, як поставляться до цього мої батьки. Вони ж рідко навіть відвідували його, коли він захворів. Доглядав за стареньким я.

Після того, як будинок дідуся перейшов до мене, батьки обізвали мене невдячним сином і сказали, що бачити мене більше не хочуть. 

А я, живучи у селі, у цьому дідусевому будиночку, зі своєю коханою, лише тепер розумію, що щасливий. Наче в гостях у дідуся… Адже тільки тут я в дитинстві відчував тепло і комфорт.

КІНЕЦЬ.