Мамі Кирило з самого початку не сподобався, вона хотіла, щоб я вийшла заміж за Аркадія, стоматолога з поліклініки.

– Все життя будеш при грошах, бо люди завжди мають проблеми з зубами. А він ще й в поліклініці, то й блати з усіма має! А твій що має? Дулю з маком?

Я не розуміла, чому я маю вибирати Аркадія, який мені й близько не подобався, коли я кохала Кирила до безтями?

Мама зрозуміла, що я ніяк не поступлюся й змирилася, весілля гарне мені справили і почали ми жити на орендованій квартирі.

Я заробляла небагато, бо що там вчителькою на чверть ставки заробиш? А Кирило в офісі працював, теж робота не дуже прибуткова, але точно більша, ніж моя. А мама все масла в вогонь підливає:

– Ой, яка у вас квартира. Найдешевша, видно, бо далеко до вас їхати та й ремонт не дуже. І як ти тут живеш? Шафа перекошена і два вішака, не хотіла мене слухати, то й маєш.

Коли ж я довідалася, що при надії, то мама одразу ж заявила:

– Все, я не дозволю онуку тут з’явитися на світ. Тут просто антисанітарія! Якщо твій чоловік не може на нормальну, бодай, орендовану квартиру заробити, то у тебе ще батьки є!

Я бачила, як в Кирила аж жили ходили на лиці, але він стримався, бо мама була права – ми не могли собі дозволити дорожчої квартири.

– Любий, ми в мами зможемо відкласти на власну і швидше її купимо, там трикімнатна квартира і ти маму бачити не будеш.

Він погодився і мама почувалася переможцем. Розпоряджалася повністю переїздом, що де ставити, а тато і Кирило носили та переставляли.

Я почувалася дуже комфортно, бо я вдома, все мені любе і знайоме. Але от Кирило! Він почав говорити, що моя мама йому в чай сіль кидає, їжу пересолює і не миє його горня, з якого він п’є каву і там вже все засохло.

– Я йому не наймичка! Хоче мите горня, то має руки. Хай дякує Богу, що живе на всьому готовому, а толку ж з нього й нема. Вже за цей час, що ви разом, толковий чоловік на пів би квартири точно відклав. А він лиш штани протирає. На заробітки би поїхав чи що.

І мама права, я вже стараюся аби вона в кухню не заходила, коли Кирило вечеряє, але ж то мама, мусить сказати «смачного». Я їй вже на мигах показую, щоб йшла геть, а вона на весь голос:

– Я в своїй хаті не можу на кухню зайти, бо пан вечеряють?

А наодинці мені каже, щоб я Кирила лишала, а дитинку Аркадій прийме і жити я буду з ним в розкішній квартирі в новобудові, а не никатися по орендованих квартирах з тарганами.

Кирило теж ковдру тягне на свій бік і просить аби ми виїхали з квартири, бо він не може тут жити.

– Та скільки можна мені за гроші говорити. Я відкладаю і тому не плачу за комунальні послуги. Здається, вона заради цього нас сюди й запросила, а тепер що?, – каже мені.

– Але ж ти можеш давати їй якісь гроші на продукти?

– Я їх купую і те, що я їм я собі купую, а те, що вона мені підсовує, то їсти просто неможливо.

І отак кожен день і я не маю спокою, бо мама собі, а чоловік собі.

Якщо я переїду, то дуже маму засмучу, вона точно тоді перестане зі мною говорити і до нас приходити. Але й чоловіка я кидати не хочу, бо я його люблю.

Як мені правильно вчинити – я не знаю. Щоб ви зробили на моєму місці?

КІНЕЦЬ.