Сама я з простої, зовсім небагатої родини, сім’ї середнього достатку, можна сказати. Мої мама й тато – звичайні працівники заводів, і ми з сестрою теж пішли по їх стопах.

Незважаючи на те, що професії, за сучасними мірками, у нас зовсім не найпрестижніші, але ми з Лесею зуміли разом з нашими чоловіками побудувати будинки та забезпечити своїх дітей усім необхідним.

Я мама двох синів, які також, як і я заробляють на хліб власними руками. Обидва вони вже одружені та непогано забезпечують свої сім’ї. Я дуже пишаюся тим, що один з них зміг створити велику сім’ю з трьома діточками.

У другого сина дітей поки немає, але все у нього до цього йде.

А у моєї сестри Лесі є всього одна лише дочка, яка в 30 років жодного разу не виходила заміж, працює за копійки, і до сих пір живе зі своєю матір’ю, така доля, якої не побажаєш нікому.

Раніше я намагалася познайомити свою племінницю з хорошою людиною, але вона крутила носом та висловлювала постійно своє незадоволення: мовляв, вони нерозумні, і поговорити з ними нема про що, мабуть племінниця постійно сподівалася зустріти принца на іблому коні, який зможе в усьому її забезпечувати.

Притому, що життя у неї не склалося, вона дуже пишається своїми двома вищими освітами. Якби вона вела добре себе по відношенню до мене, то я б і уваги на неї не звертала зовсім. Однак моя племінниця дуже сильно хизується своєю освіченістю, і тому вважає себе вище всіх інших наших родичів.

Донька моєї сестри постійно щось там мудрує на усіх сімейних святах, і через це її ніхто не любить, щиро кажучи.

Одного разу племінниця на якомусь сімейному святі сказала одному з моїх синів, який має троє дітей, мовляв:

“Навіщо мати так багато дітей, адже ви з дружиною не зможете дати нормальну освіту своїм дітям?”.

Після цього випадку я бачити її більше не хочу! Невже, якщо у людини є 2 вищі освіти, від яких немає зовсім ніякої користі, то він має право вважати себе краще за інших?

Та якби мені запропонували проміняти свій будинок та сім’ю на якісь дипломи, то я б нізащо не погодилася на це. Мені здається, куди сумніше залишитися старою дівою в 30 років, сидіти на материних грошах, ніж вважатися малоосвіченою людиною.

Швидше за все, така прикра поведінка моєї племінниці – це результат її нереалізованості та самотності, тому вона й хоче показати, що вона вища і краща за інших. Шкода сестру, якій доводиться з нею жити, адже іноді і їй з її донькою буває зовсім нелегко.

Племінниця дорікає своїх батьків в тому, що їй нібито соромно знайомити їх зі своїми друзями, адже вони “не інтелігенція”, не такі розумні та освічені, як вона, а й жити самостійно вона не може, бо на її зарплату навіть однокімнатну квартиру орендувати не можна.

З кожним роком її поведінка стає все гірше. Я тепер до сестри навіть ходити не хочу, коли її донька вдома. Я думаю, що її складний характер і є причиною того, що вона й досі сама. Хіба не так?

Я сказала своїй сестрі, коли побачила, що вона плакала через доньку свою, щоб та відразу вказала доньці на двері, адже та в такому віці, що вже може жити сама. Та сестра не робить цього, каже, що їй дуже шкода свою доньку і, як би там не було, а мати не має відвертатися від своєї дитини. Але хіба вона права? Невже її донька має й далі з нею жити і псувати їй життя?

Джерело