Так склалося в моєму житті, що я зараз вдруге заміжня, і мені “пощастило” мати дві свекрухи.

Перша моя свекруха була не погана жінка, але дуже залежна від думки свого чоловіка, вона в усьому його слухалася.

Відносини у нас були досить таки спокійні, непорозуміння були лише зі свекром, тому що я не поміняла прізвище, коли виходила заміж, а залишила прізвище своє.

Коли я вирішила виходити на роботу, тому що грошей не вистачало на життя, мені довелося свекруху просити посидіти з нашим синочком Дмитриком, так як садок нас брали лише через пів року.

Роботу знайшла досить швидко, не далеко від будинку, з частковою зайнятістю на першу половину дня, чесно кажучи, я навіть не очікувала, що так може пощастити.

На той момент я вже працювала вдома віддалено, в офіс вийшла на другу роботу.

Свекруха вирішила, що їй зручніше їздити до нас додому, щоб сидіти з онуком у нас, мені було байдуже, могли б і до неї додому дитину привозити.

Вистачило бабусю десь на 2 місяці з 6-ти. А згодом вона просто не приїхала після свята, вирішила, що її погано привітали.

У неї якраз день народження був.

Хоча ми тоді з чоловіком купили квіти та торт, хотіли попити чай і відзначити свято, заздалегідь подзвонили, що приїдемо, а її вдома не було, до подруги пішла і телефон з собою не взяла.

Ми почекали пів години у них і поїхали додому, залишивши подарунки свекру.

Вона подзвонила через дві години, з претензіями, чому ми не почекали, образилася і не прийшла сидіти з онуком.

Чоловік працював з 10 ранку, так що нам потрібно було десь протриматися всього дві з половиною години.

Перший час мій чоловік брав дитину з собою на роботу, а потім приїхав мій двоюрідний брат, поки шукав роботу, сидів з нашим синочком.

Брат був у нас за няньку у нас досить таки довгий час, потім сина взяла в село моя мама.

А свекруха весь цей час чекала, що я не впораюся сама з цим усім і попрошу у неї допомоги, але разом з чоловіком і моєю родиною обійшлися без неї.

Зараз нашому Дмитрикові шість років, він ходить в садок, на додаткові заняття в школу, на танці і його бабуся по батьковій лінії ні разу його не забирала і не відводила.

Все сидить і чекає, коли ж я подзвоню і буду просити про допомогу. А ніколи, сама впораюся.

З другої свекрухою та ж історія. Попросила тільки один раз допомогти нам, бо дійсно дуже важко було, адже обоє ми працюємо, коли потрібно було сходити перший раз в поліклініку з малюком, в місяць.

Чоловік тоді у відрядженні був, сама б впоралася, але чоловік сказав, що його мама хоче взяти участь в нашому житті і допомогти нам, я вирішила поступитися жінці похилого віку і запросила її зі мною сходити.

У підсумку, всю дорогу слухала ниття, як далеко поліклініка , але вона була всього за 2 зупинки, в садок ми далі ходимо, а коли потрібно було заходити до кабінету фахівця, то свекруха вирішила вартувати коляску, на моє прохання допомогти, сказала, що не любить лікарні і хоче постояти на вулиці та почекати там нас, а то дорогу коляску хтось забере.

Ось я не зрозумію, навіщо взагалі було приїжджати, якщо допомагати не збираєшся і якщо не хочеш навіть в приміщення заходити?

Після відходу свекрухи, я зателефонувала чоловікові, все розповіла і попросила, більше не просити мене дзвонити його мамі і просити про підтримку, допомоги немає ніякої, тільки постійні скарги і розповіді про “раніше було краще”.

Нехай сам їй дзвонить і розважає, мені потрібно з дітьми займатися і абсолютно ніколи вести світські бесіди зі свекрухою.

Моя свекруха вже мені не дзвонить вже більше трьох місяців.

Постійно запитує у чоловіка, як я справляюся одна з двома дітьми. Добре я справляюся!

І уроки роблю, і купаю, і гуляю, і в поліклініку ходжу і в садок вожу.

Тому що це мої діти, я їх народжувала для себе, а не для свекрух, якщо є бажання допомогти – не відмовлюся, залюбки прийму будь-яку щиру допомогу, а дзвонити, просити і чекати ласку, а потім слухати докори “я сиджу з вашими дітьми”, це не про мене.

Мої дві свекрухи мене не люблять, я хороша мама, але погана невістка.

Але я не розумію чому це так і чи можу я виправити тут щось.

КІНЕЦЬ.