– Я люблю тебе, але я не можу більше так жити, – сказав Данило, не відриваючи погляду від столу. – Я не буду сидіти мовчки, поки твої батьки заволодіють нашим домом. Тут живуть, або вони, або я

– Я люблю тебе, але я не можу більше так жити, – сказав Данило, не відриваючи погляду від столу. – Я не буду сидіти мовчки, поки твої батьки заволодіють нашим домом. Тут живуть, або вони, або я.

Я вiдчувала, як у руках тремтить чашка чаю. Трохи рiдкого золота бризнуло на край стола, та я навiть не звернула уваги. У нашому домi завжди панував спокiй, нiби за вiкном нiколи не гримiли грози. Але зараз я розумiла: над нами назрiває буря, яку вже не зупинити.

Все почалося з телефонного дзвiнка. Мама подзвонила пiзнього вечора, i я вже тодi вiдчула тривогу.

– Христино, нам треба поговорити. Будинок наш вже сиплеться, i батьковi важко справлятися. Ми з татом подумали, що, може, поки що перебудем у вас, поки знайдемо якесь рiшення.

Я вiдразу погодилася, навiть не порадившись iз чоловiком. Бо як могло бути iнакше? Це ж мої батьки, вони виростили мене, пiдняли на ноги. Як я могла сказати “нi”?

Але я навiть не уявляла, що все обернеться ось так.

Мама увiрвалася в наш дiм, як осiннiй вихор. У руках – коробка з її улюбленими речами, а за нею пленталися тато i ще двi валiзи.

– Христино, яка у вас затишна квартира! Але, знаєш, шпалери тут трохи похмурi… Треба буде щось свiжiше.

Данило мовчки притис губи, тiльки роззирнувся навколо, оцiнюючи масштаб майбутнiх змiн.

Я намагалася заспокоїти чоловiка, але все було марно. Проблеми почалися з дрiбниць. Тато звик у своєму домi все лагодити сам i тепер переносив цей принцип сюди.

Одного дня я побачила, як вiн розбирає нашу кухонну шафку.

– Тату, що ти робиш? – запитала я, намагаючись не показати роздратування.

– Та ось, дверцята трохи розхиталися, треба змiнити крiплення.

– Але ж вони були в порядку…

В цей момент на кухню зайшов Данило i замовк, оцiнюючи ситуацiю. Я вiдчула, що в ньому закипає злiсть.

– Тату, будь ласка, не треба ремонтувати речi без нашого дозволу, – сказав вiн, намагаючись звучати спокiйно.

– Ой, Даниле, що ти верзеш! Це ж наш спiльний дiм тепер, я просто допомагаю.

Я бачила, як мiй чоловiк ледь стримує себе. Це був початок.

Наступного дня мама розставила по квартирi свої квiти. Всi тi, що були в нас, вона винесла на балкон.

– Ну, не пасують вони сюди, – пояснила вона менi. – Ось подивися, тут набагато краще виглядатиме оця драцена.

– Мамо, але ж менi подобалися тi квiти!

– Дитино, ти ж знаєш, у мене естетичний смак.

Я глибоко вдихнула i вийшла з кiмнати. Десь у коридорi почувся глухий звук – Данило закрив дверi нашої спаленьки трохи гучнiше, нiж треба.

Кульмiнацiя настала тижнiв через два. Це була субота, коли я, виснажена щоденними дрiбними суперечками, вiдчувала себе на межi.

Я сидiла на кухнi, коли почула голос мами:

– Даниле, от скажи, навiщо тобi такий дорогий електроiнструмент? Хiба немає важливiших покупок? Ось бачиш, у ваннiй рушники старi, можна було б новi купити.

Я затримала подих. Данило рiзко обернувся, його очi блищали вiд напруги.

– Вибачте, але що купувати для мого дому – це вирiшуємо ми з Христиною.

– Ой, ну що ти таке кажеш! – мама махнула рукою. – Ми ж тут тепер разом, отже, повиннi допомагати один одному.

Данило вiдсунув стiлець i встав. Його голос був тихий, але крижаний:

– Я так бiльше не можу.

Вiн обернувся до мене i додав:

– Христино, ти повинна вирiшити.

Це було найважче рiшення у моєму життi. Тiєї ночi я не спала, дивлячись у стелю. Як можна вибрати мiж чоловiком i батьками?

Зранку я вийшла до вiтальнi, де сидiли мама з татом.

– Нам треба поговорити, – сказала я, i вiд цього голосу менi стало лячно.

Мама вiдклала газету, а тато лише кивнув.

– Ви мусите повернутися додому.

У материних очах з’явився подив.

– Як це – додому? Ми ж…

– Мамо, я люблю вас, але я хочу зберегти свiй шлюб. Ви зайшли надто далеко.

Я бачила, як вона напружилася. Вона мовчки зiбрала речi, а тато тiльки важко зiтхнув.

Коли вони їхали, у моїй душi була дивна пустота. Будинок здавався чужим. Я зробила вибiр. Але чи був вiн правильним?

Чи варто було йти на такi радикальнi заходи? Чи, може, можна було знайти iнший вихiд? Як би ви вчинили на моєму мiсцi?

Джерело