Сонце світило яскраво і весело, начебто відзначаючи мій особливий день. Я щойно отримала підвищення на роботі, що було значним кроком у моїй кар’єрі. Подумавши, як краще відсвяткувати цю подію, я купила великий апетитний торт з ягодами на верхівці.

Щаслива і сповнена надій, я вирушила додому, щоб поділитися радістю з моїм чоловіком. Відчинивши двері, я виявила, що він уже вдома.

Мені не терпілося побачити його посмішку, почути слова підтримки. — Подивися, що у мене є для нас! – Вигукнула я, ставлячи торт на стіл. – У мене підвищення! Його погляд одразу переключився з телевізора на торт, але радощів у його очах я не побачила. — О, чудово, — він вимовив це без будь-якого ентузіазму, а потім додав, — Тепер ти будеш ще більше часу проводити на роботі, так? Його слова застали мене зненацька. Я чекала підтримки, можливо, захоплення, але точно не байдужості. — Я думала, ти будеш радий за мене.

Адже це важливо для мене, – моя радість почала згасати, залишаючи після себе розчарування. — Звісно, радий. Просто подумав про те, що нас це ще більше віддаляє один від одного. Ти й так дуже мало буваєш удома, він дивився на мене, і в його очах читалася образа. Ми мовчки з’їли торт, кожен занурений у свої думки.

Ця розмова змусила мене замислитись про наш шлюб, про те, наскільки ми віддалилися один від одного. Зараз, стоячи на порозі таких змін у житті, я запитую себе: чи варто шукати спосіб повернути колишню близькість чи розбіжності та непорозуміння в наших відносинах стали занадто великими?

Хіба я не заслуговую на те, щоб мої досягнення були зустрінуті з радістю, а не з образою? І що мені робити далі, коли мій власний чоловік не може розділити мого щастя?

Джерело

КІНЕЦЬ.