Мене звуть Лідія Петрівна. Прочитавши тут безліч історій, я захотіла поділитися своєю, щоб почути думки та поради.

Я працюю в Греції вже 20 років, настільки звикла до життя тут, що думка про повернення додому лякає. У мене троє дорослих дітей, і всі мають свої сім’ї.

За ці роки я придбала трикімнатні квартири для обох дочок, а син залишився чекати на свою частку.

Нещодавно я накопичила достатньо грошей, щоб купити квартиру та сину, і планувала у вересні цього року поїхати додому, щоби остаточно все оформити.

Однак до кінця літа у мене виявили серйозне захворювання, яке потребує негайного та дорогого лікування.

Опинившись у такому скрутному становищі, я вирішила не повідомляти про це своїм дітям, воліючи завжди справлятися зі своїми проблемами сама.

Коли я зрештою розповіла синові про те, що відклала покупку квартири через своє здоров’я, він був вражений. У нього зараз проблеми у шлюбі, і він вважав, що нова квартира могла б урятувати ситуацію.

Його реакція була сповнена болю та розчарування: – Значить, я не твоя дитина?

Ти забезпечила моїх сестер, а мені нічого не дісталося.

Це не справедливо! Чим я заслужив на таке ставлення до себе? Я співчуваю його почуттям, розуміючи, що це здається несправедливим.

Я завжди прагнула розділити свої ресурси порівну… Син терпляче чекав своєї черги, вірячи, що я його підтримаю, але тепер моє здоров’я змістило пріоритети, поставивши мене перед болісною дилемою.

КІНЕЦЬ.