У житті бувають такі несподівані повороти. Ось уже 10 років минуло від дня мого весілля, а я й досі не знаю, чи правильно вчинила.

Може, хтось мав подібні складні життєві історії? Теж буде цікаво прочитати про ваш досвід та дізнатися, чим таке може закінчитися. А сталося ось що.

З моїм чоловіком Ярославом ми дружили мало не з початкової школи. Я чекала його. поки він навчався в іншому місті. Він писав мені майже щодня листи, потім з’явилися телефони.

Потім ще три роки ми зустрічалися, а далі стали разом жити. Все було спокійно.

Ми ніжно обіймалися вранці, тепло спілкувалися вечорами вечорами, разом ходили в гості, разом вирішували проблеми і нарешті вирішили справити весілля, бо були готові народити  спільних дітей.

Дорослі люди, обом під тридцять. Вибрали день, подали заяву, купили весільні вбрання та обручки. За 2 дні до весілля я поїхала до магазину по черевички – у цьому магазині працював мій друг дитинства. І ось заходжу я і бачу біля Ростика іншого продавця.

— Наталочко, це Роман. Ромо, це – Наталка, вона виходить заміж, допоможи їй підібрати найгарніші черевички.

І все! Ми обидвоє стоїмо і нічого не можемо сказати. Це була якась миттєва закоханість. Причому взаємна. А в мене післязавтра весілля.

Я купила черевики, а ввечері до півночі ми гуляли з Романом містом. Наступного дня Рома взяв відгул і просидів у мене на роботі.

За цей день ми розповіли одне одному про все, що було з нами за ці 30 років. А у вечірньому кафе обговорили усі новини світу. Ось тільки не говорили про нас. Бо завтра в мене було весілля. І тільки коли вже йшов, він запитав:

– Ти нічого не хочеш змінити?

Вирвати з пам’яті 12 років життя із моїм майбутнім чоловіком за півтора дня я не могла. Моєю відповіддю було «Ні».

Роман приїхав привітати мене із законним шлюбом і подарував нам чудовий подарунок. Я танцювала з ним, а він украв мою, куплену в його магазині туфельку. А я щохвилини уявляла його на місці Ярослава у своєму майбутньому житті.

Ось і все. Цього року у нас з Яриком 10-річчя весілля. Нашому синочку вже 9 років. І, звичайно, його звуть Роман. А той несподіваний Рома, я знаю, поїхав до іншого міста і навіть до іншої країни.

Мій чоловік знає про цю історію і пишається тим, що я вибрала його. Я вдячна йому за відсутність ревнощів і люблю його. Але всі ці роки мене не залишає думка, чи правильний я зробила тоді вибір?

Джерело