Я купила будинок в Карпатах, сама живу в Італії поки що. Мама наполягає, щоб я в будинок пустила жити сестру з родиною – у них четверо дітей, а вони однокімнатну квартиру у Франківську орендують.

Я, чесно кажучи, навіть не знаю, що про це думати. Будинок я купила собі. Це була моя мрія – мати місце, куди можна втекти від усього світу, насолоджуватися горами, повітрям, спокоєм.

Я стільки років працювала, збирала, обмежувала себе в усьому, щоб нарешті здійснити цю мрію. І тепер, коли вона стала реальністю, мама хоче, щоб я її віддала.

— Ну що тобі, шкода? — питає вона по телефону. — Вони ж твої рідні. ТИ все одно сюди на постійно поки що не збираєшся, Оленко!

— Мама, справа не в тому, що мені шкода. Просто це мій будинок. Я його купила для себе.

— Для себе, для себе, — передражнює вона.

— А сестра хай тулиться з дітьми в тій клітці, так? У тебе ж поки що немає чоловіка, дітей, тобі він не потрібен зараз.

Ось ця її логіка дивує мене. Якщо в мене немає чоловіка і дітей, значить, я не маю права на власний простір? Якщо я жила в Італії, пахала там на трьох роботах, економила на всьому, то тепер це нічого не означає?

Сестра теж подзвонила.

— Слухай, — почала вона лагідним голосом, — ми ж не назавжди до тебе переїдемо, прописуватисч не будемо. Просто поки не підкопимо на свою хату. Діти тут не поміщаються, туляться, не мають де гратися, сусіди вже косо дивляться.

Я мовчала. Мені було її шкода, звичайно. Я люблю своїх племінників. Але я знаю свою сестру. Вона може сказати «тимчасово», а потім це затягнеться на роки. Люба не дуже звикла вибиратися з труднощів сама.

— А що ви свою не купите? — питаю я.

— Ну, не все так просто. Ти ж знаєш. Назар один працює. зарплата мала, ледь на життя витягуємо. Ось трохи підзаробимо, потім подумаємо.

— Так може, вам краще заробити, а потім думати?

Вона образилась.

— Ти егоїстка, знаєш це?

Я поклала слухавку.

І ось я думаю, чи справді я егоїстка. Мені хочеться бути доброю людиною, допомагати рідним. Але я знаю, що якщо вони в’їдуть у цей будинок, мені буде важко їх виселити. Це моя власність, це результат моєї праці, і я хочу нею розпоряджатися.

Я вже уявляю, як будинок перетвориться на хаос. Діти будуть кричати, гратися, ламати меблі. Сестра постійно проситиме гроші на щось: ремонт, продукти, оплату комуналки. Вона не звикла тягнути родину самостійно.

А що буде, коли я захочу приїхати? Буду гостею у власному домі? Відчуватиму, що зайва?

Я сказала мамі, що ще подумаю, але вона вже сприймає це як «так». Сестра теж. І тепер я не знаю, як діяти.

Що б ви зробили на моєму місці? Буду неймовірна вдячна за поради і думки збоку! Усім нам гарного дня.

Джерело