— Ох, і вилаяла ж я маму за це! Та тепер їй, бачте, просто незручно відмовлятися від своїх слів. А терпіти тітку з її забаганками — це, виходить, зручно? — кипить Людмила, ледь стримуючи гнів.

— А чому ж вони навпаки не зробили? — дивується подруга.

— Якщо вже так кортіло підтримувати одне одну, то нехай би твоя мама й пішла жити до тітки. А зараз би з неї й вимагала внеску у спільний кошик за рахунок її доньки?

— Та річ у тім, що в тітки квартира однокімнатна, а в мами — двокімнатна. Але я б, чесно кажучи, без зайвих розмов відправила тітку за місцем її прописки, і байдуже.

За півтора року вона могла б уже й на ремонт назбирати. І взагалі, вона там була?

Бачила сама, що квартира після орендарів у занепаді, що ремонт просто необхідний? Та навіть якщо й так, це її клопіт. Ой, я така зла, сил не маю!

— І що тепер, збираєшся мамі допомагати?

— Та з чого, Таню? У нас двоє діток, декрет та іпотека. Та й мамі цілком вистачає. Це тітка звикла все рахувати лише на свою користь, а моя мама просто м’якотіла і ведеться на все це!

Людмила з чоловіком, її мама, тітка, двоюрідна сестра та інші учасники цієї сімейної драми мешкають у самій столиці.

Людмилі нині 39 років, старшому сину вже 12, а донечці — 2 рочки.

Вони виплачують іпотеку за двокімнатну квартиру і мріють про трикімнатну, адже родина чимала, і брату з сестрою незабаром знадобляться окремі кімнати.

Але це плани на майбутнє, адже в декретній відпустці й з такою іпотекою досить важко зводити кінці з кінцями.

Два роки тому мама Людмили овдовіла.

Жінка вже кілька років на пенсії, але поки був живий батько Людмили, якось не сумувала. А з його відходом, настала їй сумна пора.

Людмила ж буквально відразу після прощання з батьком поїхала до лікарні, бо маля вже просилося на світ. Потім із дитиною особливо до мами не набігаєшся.

Намагалися, звісно, підтримувати, кликали до себе, старшого онука на вихідні іноді відправляли, аби не залишати маму наодинці з її невеселими думами.

У мами є рідна молодша сестра, тітка Людмили, Надія. Тітка Надя заміжня ніколи не була, дитина у неї з’явилася вже за 30 років, для себе.

У неї з донькою, двоюрідною сестрою Люди, була скромна однокімнатна квартирка.

Тепер доньці 27 років, вона вийшла заміж, із чоловіком теж придбали в іпотеку двокімнатну, дітей поки що немає, але вона вже на п’ятому місяці, чекають на поповнення в родині.

Тітка Надя завжди була Людмилі не дуже приємна: занадто скупа, занадто меркантильна.

Та й мама розповідала, що такою Надія була ледь не з пелюшок. Але мама з сестрою спілкувалася доволі привітно, хоча за характером вони були абсолютно різні.

— І ось, поки я була зайнята з малятком, у тітки виникла геніальна просто ідея, – злиться Людмила.

– Вона одна все життя, мама тепер теж одна, бачаться часто, нам, дочкам, ніколи, а чому б їм не з’їхатися в одну квартиру. У мамину, зрозуміло.

— Будемо, сестро, одне одного з тобою підтримувати, – переконувала тітка матір Людмили.

– Разом і легше, і веселіше. А у свою однокімнатну я квартирантів пущу.

Ех, шкода, звісно, непросто вона мені дісталася, ремонт мені там пошкодять, що й казати, але… Зате в нас із тобою тепер будуть всі грошики до гурту, а це легше.

А з орендних грошей ми будемо себе балувати, заживемо! Ну чого ти тут одна киснеш?

— А що, там у тітки неможливий якийсь ремонт був?

— Та який неможливий, – махає рукою Людмила.

– Звичайний ремонт, чистенько, але не розкішно.

Людмила, дізнавшись, що тітка збирається переїхати до її мами, почала ту відмовляти: навіщо тобі це, тітку ти прекрасно знаєш, вона хитра та ще.

Але мама була в такому психологічному стані, що вмовляння доньки не пересилили доводів сестри.

— Онуку нікуди буде приїжджати? Ой, та в мене ж крісло є розкладне, можна вийти з положення. Доню, та я просто втомилася бути весь час сама.

У тебе своє життя. Напевно Надя має рацію, нам із нею справді буде простіше й легше, та й тебе буду рідше смикати й напружувати.

Щоб мама якось напружувала її, Люда не пам’ятає.

Напружує тепер. Через тітку. Якийсь час сестри жили цілком мирно і дружно, ходили до театру, в басейн Надія сестру витягла, в якийсь клуб для пенсіонерів.

Щоправда, грошовий дощ на пенсіонерок від грошей орендарів не пролився.

Гроші Надія відверто шкодувала, але обидві пенсії вони складали в один гаманець, було справді простіше й економніше харчуватися і щось купувати по дрібницях.

— Ой, зараз у мене дочка заміж виходить, іпотеку беруть, ось їм допоможу, тоді вже ми з тобою собі гроші з моїх орендарів візьмемо і в який-небудь пансіонат помандруємо, – обіцяла Надія, і обіцянки залишалися обіцянками.

Людмилі мама довго нічого не говорила і дочка вважала, що тітка живе не просто так, на утриманні, а вкладається своїм прибутком.

А виходить, що Надія не погано економила: жила в сестри, так, харчувалася, комуналку разом платили, але гроші від оренди своєї однокімнатної квартири вона залишала собі – доньці допомагала.

— Не знаю, як давно тітка почала так робити, але тепер ми маємо те, що маємо, – розводить руками Людмила.

А мають вони такі заяви тітоньки: тітка Надя не зобов’язана платити комуналку за чужу квартиру. Так, вона живе, але вона в харчування вкладається.

Гроші від оренди? Це її гроші, тітка хоче доньці допомогти і допомагає, має на це повне право.

— Якщо моя сестра хоче, щоб я додатково вкладалася, то я буду. Але й вона нехай додатково вишукує можливості. Які? Ну так вона не сирота, у неї є донька.

Хоч десять, хоч п’ятнадцять тисяч можете матері допомагати на місяць, – заявила Людмилі тітка прикидаючись однією наївністю. – А то якось неправильно виходить, чи я твою матір утримувати маю.

Людмила аж задихнулася від почутого.

І мама така: «Ну правда, Людо, не повинна Надя комуналку платити, квартира не її».

— Я кричала і тупала ногами. Сказала мамі, що я буду їй матеріально допомагати, від дітей своїх відберу, а їй віддам, якщо їй не вистачає.

Але… тітки щоб ноги в цій квартирі не було. Нехай іде і живе в себе. Тоді подивимося, як їй на безбідне життя і допомогу улюбленій доньці вистачить.

— І що?

— І мама погодилася, що грошей їй цілком вистачає, це просто Надя вимагає. Але й вигнати Надю до себе їй шкода.

Та вже, коли зрозуміла, що вітер посилюється, почала бідкатися, що їй орендарі вбили «хату», а ремонтуватися нема на що.

Ну й стара пісня, а як же мама моя одна буде, пропаде ж. От п’явка! – хитає Людмила головою.

Ситуація поки що не вирішилася.

Взяти тітку за шкірку і виставити з маминої квартири Людмила теж не може, але питання про гроші більше не звучить.

— Ти б документи на мамину квартиру до себе забрала, – радить подруга.

– І не дивись на мене так, всяке буває.