– У нас грошей немає, а ти витрачаєш їх на всякий непотріб, – сказав мені чоловік, коли повернувся з роботи і побачив, що я їм полуницю.

А я йшла з роботи, і раптом мені дуже захотілося чогось смачненького. В гаманці ще було 200 гривень, і я купила собі полуницю. Прийшла додому, зробила собі каву і сіла відпочити. На це повернувся чоловік з роботи, він був не в настрої, тому йому не сподобалося те, що він побачив, хоча досі такого жодного разу не було.

Одружені ми вже 7 років, обоє працюємо, але на квартиру ми поки-що не назбирали. Ми економимо на всьому, намагаємося щось відкласти, але цього замало для того, щоб придбати власне житло.

Я вже забула, коли останній раз купувала собі новий одяг, в основному доношую те, що є. В ресторан ми не ходимо, я навіть каву на вулиці собі ніколи не купую.

Мені стало дуже прикро від того, що чоловік, який мене любить, шкодує мені полуниці. Та й собі він теж усього шкодує. Я розплакалася, а коли заспокоїлася, то вирішила, що так далі не може тривати.

– Нам треба розлучитися, – кажу я чоловікові.

А він від моїх слів наче прокинувся, і коли зрозумів, що я не жартую, то став просити мене, щоб я не гарячкувала через якусь полуницю.

– Справа не в полуниці, – кажу.

– Наше життя минає, а ми свої кращі роки наче й не живемо, мені набридло на всьому економити.

На розлучення я не стала подавати, але сказала чоловікові, що якийсь час нам доведеться пожити окремо, і поїхала до своїх батьків.

Я думала зробити невелику перерву, щоб вирішити, що робити далі. Але наша перерва затягнулася. Спочатку чоловік мені щодня телефонував, писав, а потім йому це набридло, і він пропав, просто зник, наче розчинився.

Я не знала, де він, і що з ним, стала вже сама йому телефонувати, але він не брав слухавку.

Не бачилися ми з чоловіком три роки. Я жила наче у сні, бо не розуміла – заміжня я, розлучена, чи вже може вдова?

А одного разу, в неділю, я сиділа біля вікна, і бачу, під мій під’їзд під’їжджає гарне новеньке авто, а з нього виходить якийсь чоловік з величезним букетом квітів.

Я не зразу впізнала в ньому свого чоловіка, а коли зрозуміла, що це Стас, то аж сіла від несподіванки.

Виявилося, що після того, як я йому сказала, що мені набридло жити в бідності, і пішла від нього, Стас довго думав, як зробити так, щоб наше життя стало кращим, а потім поїхав за кордон.

За цей час він заробив і на квартиру, і на машину. А зараз приїхав до мене, щоб зробити мені сюрприз.

Скажу відверто, сюрприз йому вдався, бо я і подумати не могла, що він старається заради нас. Мені подружка постійно говорила, що він вже, напевно, давно собі іншу жінку знайшов, а про мене забув.

– І як ти могла таке про мене подумати? – ніжно обійняв мене Стас. – Той, хто любить по-справжньому, ніколи не відмовиться від тебе.

– А ти ще любиш мене? Навіть після всього, що я тобі наговорила? – несміливо питаю.

– Люблю, – каже Стас. – Ти – саме та жінка, заради якої хочеться працювати і чогось досягати.

Тепер ми знову разом. За кордон чоловіка я більше не пускаю, бо не хочу з ним розлучатися ні на мить. Я і так задовго була з ним у розлуці, але добре, що все добре закінчилося.

Хоча, коли починаєш з чоловіком серйозну суперечку, ніколи не знаєш, чим вона закінчиться – може надихнути його на вчинки, але може і назавжди відштовхнути його від тебе.

Джерело