Я в прямому розумінні перебуваю на роздоріжжі і не знаю сама як мені бути. Сенс у тому, що маю хлопця. Особливих почуттів у мене до нього немає, але він мене дуже любить, і хоче зробити мені пропозицію.

Проблема ж у тому, що я його не люблю, але ставлюся до нього непогано, тому що він реально багато робив для мене, завжди допомагав і був поряд. У нього до мене було багато жінок, а він у мене можна сказати перший, і жити з ним без шлюбу мені не дуже хочеться.

Я йому зрадила і зізналася в цьому, адже не розглядала його всерйоз, і навіть після цього він готовий мене пробачити і хоче одружитися. У свою чергу, він мені не зраджував (я впевнена, що це так).

Однак крім того що у мене немає до нього почуттів, і те, що я не можу сприймати його через його минуле, як нормального чоловіка, чоловіка та батька моїх дітей, я сама не нагулялася ще, і якщо і прийму його пропозицію, то, можливо, буду зраджувати йому знову.

То який сенс мучити себе і його та приймати пропозицію? Однак, він реально дуже хороший, дбайливий, він мені як друга мати, якщо мені погано завжди біжу до нього, і він завжди допомагає та пробачаэ мої будь-які витівки.

Втративши його, я залишусь як без рук. Бачите, я навіть рішення ухвалити не можу, не кажучи вже про дії, а в ньому впевнена і можу покластися.

До того ж його дуже любить моя мама, і вона буде дуже щаслива, якщо я буду з ним. Тобто, выдмовившись від нього, я засмучу відразу двох людей, які мене справді люблять, і залишуся біля розбитого корита.

Чи наступний хлопець так само любитиме і піклуватиметься? Але якщо погоджуся бути з ним, доведеться прийняти долю, яку не хочу.

КІНЕЦЬ.