Я й сама вже не молода, маю 41 рік, виростили з чоловіком двох дітей. А моїм дідусю й бабусі вже за 80, уявіть тільки. Саме вони виховали мене з 5 років, бо батьки багато працювали. Вони мені, як другі батьки.

Бабуся і дідусь живуть в іншому місті, але зовсім недалеко від мене. Зараз я вже доросла людина і маю свою сім’ю, а бабуся і дідусь, як я вже сказала, дуже літні.

І ось кілька місяців тому бабуся злягла, швидше за все, що вона вже не видужає, а дідусь так хвилюється, не знаходить собі місця, дуже переживає, намагається допомогти їй, але й мене до неї не підпускає.

У результаті я майже не беру участі і ніяк не підтримую їх. До них їздить тільки їхня дочка – моя мама, а я залишаюся осторонь. На мої спроби хоча б відвідати стареньких, мені відповідають, що поки не потрібно, немає сенсу, не варто.

За ці кілька місяців я була у своїх дорогих стареньких лише раз, і то бабуся спала. Не знаю, чи вона зрозуміла, що я приїжджала, чи їй дідусь потім сказав про це. У них живе доглядальниця і ніякого особливого догляду за ними не потрібно.

Але у мене душа просто не на місці, я б і рада допомогти хоч чимось, але розумію, що не можу, а як підтримати їх – не знаю, хоч дуже переймаюся. Бабуся настільки слабка, що вона перестала навіть телефонувати. А з дідом можу спілкуватися тільки повідомленнями, та й то він не завжди відповідає мені.

У мене робота і діти-підлітки, часто не наїздишся, але я постійно думаю про них. Допоможіть порадою, як поводитись у таких ситуаціях, чи варто наполягати на допомозі, якщо тебе відсторонюють?

Мені дуже сумно усвідомлювати факт, що бабуся доживає свій земний вік, а я й не виявила якихось почуттів, хоча в глибині душі переживаю не менше за діда. Як підтримати в цій ситуації мою маму та самого дідуся? Буду вдячна за поради!

Джерело