– Сюрприз тебе вдома, Олено, чекає. Навіть не знаю, чи варто тобі повертатися, – сказала мені одна наша з чоловіком спільна знайома по телефону.

На всі мої подальші розпитування – що саме вона має на увазі, Ірина мені сухо відповіла:

“Розбирайтеся самі. Просто дивно якось, що ти досі нічого не знаєш”.

Я і сама розуміла, що коїться щось недобре, бо останнім часом чоловік не бере від мене слухавку. На мої повідомлення теж або не відповідає, або ж відписує дуже сухо.

Ми з ним у шлюбі 12 років, маємо 10-річну донечку. Разом нам довелося багато пройти, але ми все здолали. Квартиру купили, машину також, бо чоловікові вона для роботи була потрібна.

Нам трохи грошима допомагала моя мама, яка давно живе і працює в Чехії. Рік тому я з донькою теж до неї переїхала, мама мене переконала, що так буде краще, і в першу чергу для дитини. Донька тут в школу пішла, і загалом їй Прага подобається.

Я теж тут на роботу влаштувалася, так що можна сказати, ми вже тут намістилися. Одна проблема – чоловік залишився вдома. Але він не мав нічого проти, навпаки, Мирослав теж вважав таке рішення правильним на даний момент.

Все у нас було добре, ми з чоловіком майже щодня спілкувалися по телефону, та останнім часом все дуже змінилося. Я себе заспокоювала, що чоловік просто зайнятий, та виявилося, що і мене не минула лиха доля, бо поки мене не було поряд, чоловік знайшов собі іншу жінку, і привів її до нас додому.

Після телефонної розмови з подругою, яка мені про сюрприз натякнула, я зрозуміла, що треба їхати додому. Звичайно, що чоловіка я про свій приїзд не попередила. Доньку я з мамою залишила в Празі, а сама поїхала.

Двері моєї квартири мені відчинила молода жінка, яка була одягнена в домашні тапочки і домашній халат, з якого вже виднівся округлий животик. Вона здивовано запитала, хто я і що мені треба.

– Мирослав вдома? – питаю, і впевнено заходжу у свою квартиру.

Незнайомка розгубилася. Чоловіка вдома не було. Зважаючи на її стан, я обережно пояснила їй, що я – дружина Мирослава. Очевидно, що для неї це стало новиною, бо вона розплакалася і стала збиратися.

На все це дійство підійшов і Мирослав, він спочатку був ошелешений побаченим, але потім зібрався і спокійно мені сказав, що добре, що я приїхала, бо він якраз на розлучення подав, і треба швидко підписати всі документи, бо він хоче знову одружитися, щоб його дитина в шлюбі народилася.

На цьому сюрпризи від чоловіка не закінчилися. Він сказав, що ні квартира, ні машина мені не належать, оскільки ми все оформили на його маму. Так, я необачно погодилася на це, бо чоловік тоді мене переконав, що так буде правильно. А я вірила йому, і свекрусі довіряла, тому не бачила проблеми.

Тепер на мене крім розлучення, ще чекає неприємний поділ майна. Я так розумію, що без суду тут не обійдеться. Мені треба довести, що ми все майно купували разом, і за гроші моєї мами. Хоча, не факт, що у мене щось з цього вийде.

– Чому ти так зробив? – запитала я свого колишнього чоловіка на прощання.

– Бо мені так вийшло, – це все, що він зміг мені відповісти.

Я або чогось не розумію, або я не занадто наївна, але я ніяк не можу усвідомити того, що чоловік так легко викреслив мене з свого життя, та ще й залишив без нічого. Невже так можна чинити з близькими людьми?

Джерело