Декілька місяців тому мій молодший син Вадим одружився. Я особисто не була знайома з його нареченою Ангеліною аж до заручин. Хоча пропонувала прийти в гості на чай з тортиком. Тільки син відмовлявся.

І от після Великодня новина – буде весілля. Ми з чоловіком та донькою аж заплакали від щастя, довго обіймалися. Тоді я вже наполягла, що треба познайомитися з майбутньою невісткою та її батьками.Однак, Вадим постійно якось нітився, кривився:

– Ма, ну може не треба?

– Як це не треба? Мій син жениться, а я наречену лиш на весіллі побачу?

– Ну в Ангеліни специфічний характер. Вам буде важко порозумітися.

Я багато історій чула про сварки між невістками та свекрухами. Тільки думала, що мене ця проблема якось омине, що у нас ніхто не буде лаятися.

Тільки от невістка чомусь вороже була налаштована проти мене. Одразу з порога почала так дивитися, наче зайшла не у квартиру, а в якийсь смердючий сарай. Мені аж самій неприємно стало.

До гостини я готувалася відповідально – приготувала крабовий салат, олів’є, посмажила курочку у жирній сметанці, потовкла картоплю на пюре. Але ні свати, ні Ангеліна до їжі навіть не торкнулися, тільки чай сьорбали. Ну раз-другий ще канапе вкусили з масла та сиру.

Однак, під час розмови поводили себе наче пани, дуже зверхньо. Адже пан Олег Вікторович – директор заводу з виготовлення меблів, а Ольга Миколаївна має декілька салонів краси. Куди нам, простим вчительці математики та механіку, до тих панів?

Весілля ми вирішили відсвяткувати у нашому місті. Якраз поруч був ресторан, недорогий, ціни там нормальні. Все вписувалося у наш бюджет. Замовили все у традиціях української кухні – борщик зі сметанкою, варенички з капустою та гречкою, голубці, юшку, нарізки з сала та солених огірочків, помідорки та пляцки.

Всі гості танцювали, брали участь у конкурсах, співали пісні з музикантами. Тільки Ангеліна все сиділа за столом, колупалася виделкою в тарілці. Раз піднялася, аби потанцювати перший танець молодят і все.

Я не на жарт розхвилювалася. Підходжу до Ангеліни, питаю:

– Донечко, все добре? Ти така без настрою сидиш.

– Ні, все нормально. І я вам не донечка.

– А чому така засмучена?

– Ну бо я хотіла нормальне, культурне весілля, а не збіговище селюків.

Ось так мені невістка прямо в лице заявила, що наша родина – селюки.

Бо, бачте, вирішили святкувати весілля без тих лобстерів, ікри, креветок та всілякої розкоші.

Ангеліна навіть сказала Вадиму, щоб він замовив номер у готелі. Хоча ми просили ночувати у нас, навіть окремо постелили нову постіль у вітальні.

Після весілля Вадим наче сам відцурався від родини. Живуть в місті Ангеліни, поруч зі сватами. До нас навіть у гості не хоче приїздити, добре, що хоча б телефонує інколи.

Якось побачила на фейсбуці фотографії, де Ангеліна та Вадим святкували весілля. Однак, це був дуже розкішний ресторан, дорогі закуски та вина. І були всі з родини невістки – її брати, сестри, бабусі та дідусі. Вони вирішили ще раз зіграти весілля, але вже за своїми правилами. Нас, звісно, ніхто не попередив.

Тиждень тому вирішила запросити дітей у гості. Приготувала знову крабовий салат, сметану з полуницею потовкла, картоплю молоду посмажила.

– Синку, приїдете? Я стільки смакоти наготувала

– Не знаю. Хіба я сам. І те, на годинку-другу. На ночівлю не залишуся.

Мені вже тоді увірвався терпець:

– От чого ти такий зверхній став? Чого твоя наречена гидує нашим столом?

– Мамо, а ти ніби не знаєш. Ангеліна не звикла до такої жирної їжі. Ти того майонезу даєш більше, ніж овочів. А тато як вип’є зайвого, то починає дурні анекдоти розказувати. Ви себе збоку бачили? Чисто село немите.

Мені було до сліз образливо за таку поведінку сина. Він до нас так і не приїхав.

Просто от я не розумію одного – чому всі невістки такі зверхні дівки? Чому вони так негативно ставляться до нас, свекрух? Ми ж старші, нас шанувати треба.

Що за мода в молоді пішла?

КІНЕЦЬ.