Я хочу, щоб сестра продала батьківський будинок і віддала мою частку грошима. Оля спершу розсміялася, а після почала задумуватися.

Пів будинку по праву належить мені, в мене є прискладена певна сума, і я куплю хорошу двійку за ці гроші. В Олі ні копійки за душею, і вона з сім’єю може просто залишитися на вулиці. Але мені байдуже. Все життя вона виставляла мене в поганому світлі, мені нічого втрачати.

Все життя я була для сестри тягарем, хоча, якщо чесно, вона завдяки мені нормально й жила. І ось тепер, коли мені стукнуло сорок п’ять, а Оля від мене на п’ять років старша, я вирішила відповісти її баченню. Раз я погана була і є в її очах, значить такою я буду.

Почну свою історію з того, що ніколи ми з Ольгою не були близькі. Все, щоб я не зробила, було погано.

Тато важко працював, мама також, тому при першій же нагоді мене, ще геть маленьку, залишали зі старшою сестрою.

Сказати, що я була вередливою дитиною, не можу. Я могла днями сидіти і перебирати щось між маминими каструлями, чи влітку заплітати коси ляльці з кукурудзи.

Сестра не хотіла гуляти зі мною, але через те, що вона це зробить, батьки її похвалять і куплять щось смачненьке. На вулиці я чула, як Оля жалілася подругам, що повинна за мною глядіти і як їй це не подобається, а дома показувала перед батьками, люблячу сестричку.

Якщо мама давала їй завдання підмести в хаті, поки ті на роботі, то Оля нічого не робила, а коли мама її питала, то сестра казала, що трудилася весь день, а я така-сяка, насмітила в домі.

Навіть якщо Оля отримала в школі погану оцінку, то причиною цьому була я, бо я їй заважала, пакостила і всіляко відволікала. Батьки знали справжній характер Олі, а ось всі інші – ні, тому на мене дивилися косо.

Коли ми підросли, також було всяке і різне. Коли я випросила у батьків гроші на сукню, Оля плакала, що вона старша і їй потрібніше.

Це я вам пишу для розуміння того, які в нас були стосунки – ніякі.

Такі вони залишились і досі. Всім родичам Оля розказує, що я не знайшла себе в житті.

Так, у мене немає сім’ї, але я маю гарну роботу, працюю старшою медичною сестрою в лікарні. Так, багато на цій посаді не заробиш, але це моє покликання і я йду на роботу з радістю.

Коли Оля пішла вчитися на повара-кондитера, то жила в місті. Я ще навчалася в школі, якраз закінчувала школу і планувала подальше навчання, як на батьківському порозі постала сестра.

На той час вона була мамою сина. Спершу вони жили з чоловіком на орендованій квартирі, але коли з фінансами не потягнули, повернулися до батьків.

Я ж пішла жити до міста, бо навчалася. З різницею в пів року не стало наших батьків. Ми важко пережили втрату, але потрібно було продовжувати жити.

Поки я після навчання шукала роботу, то деякий час жила з сестрою і її сім’єю. На той час Оля вже була мамою і донечки. Не раз вона родичам розказувала, що я живу за їх рахунок, а точніше, сиджу на їх плечах. Хоча це не правда. Я і дітей няньчила і їсти готувала і прибирала.

Та щоб я не робила, приймалося сестрою в штики.

Коли я знайшла роботу, то пішла жити на орендовану квартиру. Незважаючи, що жилося мені всі ці роки важко, я все ж таки змогла наскладати певну суму, щоб взяти іпотеку.

Але тут до мене прийшла думка, чому б не попросити у сестри гроші за свою частку в будинку. Батьки порівно розділили його між нами. Просто сестра за стільки років вже думає, що він її.

Я спитала в певних людей, скільки буде коштувати моя половина і попросила цю суму у Олі. Вона лише засміялася. Ось тоді я й сказала, якщо вона не заплатить, то я продаю свою частку, бо мрію про житло в місті.

Тут сміх Олі зупинився. Всім родичам вона торочить, яка я погана, бо таке роблю з нею, рідною сестрою, яка все життя мене оберігала і леліяла.

Але мені байдуже. Мені треба гроші…

Ну хіба я не права? Хіба я не маю права продати те, що по праву належить мені? Раз Оля всім розказує, яка я погана, то нехай воно так і буде…

Джерело