– Постав на місце! Ти ціну бачила? – зашипів на дружину Василь.

– Он, за акцією дешевше поруч коштує. Він відібрав у Каті красиву пачку спагеті і взяв з полиці пом’яту, страшненьку коробку.

– Васю, цією пачкою ніби у футбол грали, – обурилася дружина, – у руки взяти гидко!

– Мені не гидко. Тим паче, ти не коробку будеш їсти. А макарони там такі самі, – чоловік стояв на своєму і здаватися не збирався.

Катерина вже все прокляла, що взяла Василя з собою в магазин. Та краще б вона двічі сходила, але без цього дзижчання над вухом.

– О! – вигукнув чоловік, підійшовши до стелажа з великими знижками від сумнівних виробників.

– Ось те, що треба! Усе вдвічі дешевше, ніж усі ці рекламовані дорогі товари, що рекламуються, ніби вони з міфічних єдинорогів зроблені.

– Ти зібрався цим годувати гостей на Новий рік? Васю, ти коли таким скупердяєм став?

– Я не скупий, я економний! Дурна ти жінка! – гордо задер ніс чоловік і став перекладати банки і коробки зі стелажа у візок. – І взагалі, час урізати витрати на харчування. Працюємо тільки на унітаз!

Катерина заплющила очі долонею, щоб не бачити цього. Сперечатися з Василем в магазині в неї не було ні найменшого бажання. Не вистачало когось зі знайомих зустріти, потім будуть кістки перемивати.

Катерина з Васею жили вже п’ятнадцять років. Чому вона раніше не помічала за ним такого жлобства? Може, тому що зайнята була вихованням доньки, а на бурчання чоловіка вже не залишалося ні сил, ні часу? А зараз Дарина виросла, і Катя поглянула на чоловіка іншими очима.

Те, що вона побачила, не вселяло оптимізму, а стало приводом замислитися.

– Катюшо, я в передпокої бачив коробку від парфумів. Раніше її не було, – міг посеред ночі розбудити дружину Василь.

– Боже, Васю, це мої нові парфуми! Спи давай! – відповідала дружина, яка прокинулася.

– А тобі не здається, що це надмірність, мати стільки парфумів? – обурений Василь навіть вставав на лікті і, насупивши брови, грізно дивився на Катерину, хоча вона навіть очі не відкривала і не бачила його гнівного вигляду.

– Не здається! Це всього лише третій флакон! У Маринки Власової їх п’ятнадцять і нічого, – парирувала Катя і відвернулася, натягнувши ковдру на голову.

– Ти моя дружина, а не Маринка! І ти витрачаєш наш сімейний бюджет на непотрібні речі, – продовжував звинувачувати дружину Василь, але вона вже спала.

– До речі, – повернувшись із магазину з набором дешевих продуктів, Василь згадав, що дружина заїкалася про гостей на Новий рік, – я не зрозумів, ти збиралася накупити делікатесів за шалені гроші й годувати когось?

– Що значить – когось? – здивувалася Катерина.

– Взагалі-то, це наші друзі, і ми завжди відзначаємо Новий рік разом, якщо ти забув.

– А чому цього разу в нас? Надто вже дорогі виходять гості, – невдоволено обурився Вася, читаючи склад на банці із зеленим горошком.
– Що значить – із відновленої сировини?

– Значить, спершу горох засушили, а потім розмочили, – фиркнула Катя, – гризти будеш його, дивись, зуби не зламай – стоматолог тобі не по кишені.

– Це ще чому? – здивувався Василь. – Я ходжу тільки в платну стоматологію, до перевірених лікарів. І там зовсім недешево. Зрештою, я в цій родині заробляю більше за всіх і маю право на все найкраще!

Катерина не стала говорити йому, що “більше за всіх” він заробляв дуже давно, коли вона сиділа в декреті з Дариною, і перший час, як вийшла на роботу. Відтоді її кілька разів підвищували на посаді. Про розмір своєї зарплати Катерина завбачливо замовчувала, щоб не травмувати ніжну душевну організацію чоловіка і не опустити його самооцінку.

– Потрібно Дарині подарунок на Новий рік купити. Дочка все-таки півріччя закінчила без трійок, – нагадала Катерина чоловікові. – Вона в нас розумний годинник просить. Треба в салоні у продавців поцікавитися.

– Ти з глузду з’їхала? – округлив очі Василь. – Та їм там – аби продати. Втюхають тобі якусь фігню, та ще й найдорожчу, а ти й знати не будеш. Усі вони такі, у цих магазинах. І взагалі, нічого Дарину привчати до непотрібних речей.

Усе це – зайві витрати. Телефон їй і так купили три роки тому.

– Ой, усе! – відмахнулася Катерина.

Сперечатися з чоловіком вона не любила. Потім одна сходить у магазин і купить доньці подарунок.

До Нового року залишалося зовсім небагато. Катя вирішила, що якісні продукти все ж таки потрібно мати в будинку. Васю вона більше кликати з собою не стала, вистачило їй минулого разу.

– Не здумай брати дорожнечу. Знаю я тебе! Око та око за тобою треба. Дивись, тільки за акцією купуй! – крикнув із дивана Василь, коли Катерина вже стояла в передпокої.

– І, це, глянь там фірмову електричну бритву з плаваючою голівкою, яку мити можна. Давно хочу собі таку. Китайські тільки не дивись…

– Не здумай брати дорожнечу. Знаю я тебе! Око та око за тобою треба. Дивись, тільки за акцією купуй! – крикнув із дивана Вася, коли Катя вже стояла в передпокої.

– І, це, глянь там фірмову електричну бритву з плаваючою голівкою, яку мити можна. Давно хочу собі таку. Китайські тільки не дивись…

Василь таким чином натякнув дружині, який йому потрібен подарунок на Новий рік. Піна для гоління і шкарпетки його зовсім не влаштовували.

Катерина із задоволенням гуляла прикрашеними магазинами і раділа всій цій передноворічній метушні. Вона купила все, від чого у Васі стався б інфаркт на рівному місці. Пригледівши доньці смарт-годинник, вирішила поцікавитися Васиним замовленням.

– Нічого собі, запити! – Катерина навіть присвиснула – хороша фірмова бритва коштувала пристойних грошей, хоча від ощадливого Василя навіть горошку без акції не допросишся. Тому Катя вирішила трохи подумати над поведінкою чоловіка. І він “не підвів”:

– Катю! Ти що?! – Вася зазирнув у пакети, які дружина принесла з магазину.

– Це що? Сир із пліснявою? Та він же, напевно, коштує, як ціла корова! А це? Я навіть боюся запитати, скільки коштує ця ковбаса. Катю! Ти тринькаєш гроші на порожньому місці! Де чек?

Я хочу подивитися, у скільки нам обходяться твої походи по магазинах?! Форель? Катю, я не сплю? Це найдорожча форель? І червона ікра?! Три упаковки?! Нічого не трісне у вас? А хто буде цю гидоту їсти? – він потряс у повітрі банку з маслинами.

– Васю, заспокойся, цю гидоту будемо їсти ми! Дарина теж їх любить. І що тебе так обурило при вигляді форелі? Ти ніби її тільки уві сні бачиш. А чек я не взяла. Викинула в смітник біля каси, сміття мені тільки вдома не вистачало, – Катерині набрид цей безглуздий допит зі звинуваченнями.

– Я не розумію, ти коли стала такою безвідповідальною?

– Василь важко сів на стілець, немов його придавила бетонна плита. – Скільки можна надсилати тобі в соцмережах відео, де науково-популярно пояснюють, чому не можна викидати чеки?!

– Я теж не розумію, Василь, коли ти таким став? Бубниш як старий дід, навіть гірше. Адже тобі ще сорока п’яти немає, а таке відчуття, що всі вісімдесят, – не витримала Катерина.

– А ти що, думаєш, я все життя хлопцем недолугим буду? Вітер у голові? Я відповідальним став із віком…

– І скнарою, – не дала договорити йому Катя, – скнарою, крихоборцем. Як ще тебе назвати?

– Я економний! І ощадливий, як ти не можеш зрозуміти? Але все, що я економлю – ти спускаєш у трубу! – упирався чоловік, упевнений у своїй правоті.

– Усе! Не можу більше!

– Катерина розвернулася і вийшла з кухні.

– Мамо, що там, у тата знову загострення? – хихикнула Дарина, яка виглянула зі своєї кімнати. Катерина кивнула і схопилася театральним жестом за голову. Обидві тихенько розсміялися.

– Васю, дістань із морозилки м’ясо і постав варитися овочі на салати. Дарино зроби нарізки. Сир, ковбаса в холодильнику. Я в магазин. Скоро прийду, – Катя мало не забула про подарунки родині.

– Ти що, все-таки вирішила покликати народ до нас на застілля? – чоловік невдоволено подивився на пристойний шматок замороженого м’яса.

– І це все з’їдять якісь люди? Ні, хай би це все копійки коштувало, але ж тобі треба випендритися! Пил в очі пустити, мовляв, дивіться, які ми багаті й щедрі. А ти пам’ятаєш, що багаті теж плачуть.

– Васю, у тебе маразм починається, здається, – Катя похитала головою.

– Дарино, підеш зі мною до Власових? – повернувшись із магазину, запитала вона в доньки.

– Домовилися в них зустрічати Новий рік, вони не проти. Не можу тут більше перебувати, тим більше в такий вечір.

– А тато? Удома залишиться?

– Дарині було шкода батька, але вона розуміла, що свято буде зіпсоване з його таким настроєм.

– Нехай посидить, подумає. Зрештою – ноги в нього є. Захоче приєднатися до нас – ніхто виганяти не стане, – Катерина погладила доньку по голові. – Ось тобі, з прийдешнім!
Вона простягнула доньці подарунок.

– Годинник! – застрибала від радості донька і кинулася обіймати маму. – Спасибі, мамулю!

– Що, випросила? – скривив губи батько, який застав цю сцену.

– Ну, тоді теж… З прийдешнім вас!

Він простягнув дружині й доньці по шоколадці. Катерина бачила такі в сусідньому магазині по акції.

– А де мій подарунок? -Василь в передчутті потирав руки.

– І тебе з прийдешнім, – простягнула йому святковий пакет Катерина.

– Пощастило – на акцію потрапила! Користуйся із задоволенням! Дарино, ходімо!

Поки Василь розгортав подарунок, Катя з дочкою, прихопивши з дому делікатеси, пішли до друзів, тих самих Власових. Вони не бачили, як він спершу здивувався, а потім зажурився, коли на стіл йому випав набір дешевих одноразових бритв і маленька новорічна листівка, підписана рукою Каті: “З Новим роком, наш практичний домовитий чоловіче і батько! Якщо раптом захочеш до нас приєднатися, залиш у старому році свою жадібність і скупердяйство. Адреса у Власових таж сама”.

За півгодини до опівночі у двері Власових постукали.

– Катюхо, йди, твій прийшов! – крикнула подруга, яка впустила Василя в будинок.

– Це найбезглуздіше, що я коли-небудь купував, – простягнувши Катерині пакет, де лежали два ананаси, три пляшки ігристого і кульочок дорогих шоколадних цукерок, зніяковіло подивився на неї Василь і зітхнув.

– Це було нелегко.