Коли Машу вигнали з інституту, їй довелося влаштуватися на роботу. Мама, звичайно, сказала:

– Вся в батька! Нічого путнього з тебе не вийде!

Батька Маша бачила всього один раз в житті: їй було сім років, коли він підкараулив Машу біля воріт її школи.

На дівчинці в той день була ошатна біла блузочка і у волоссі шпильки з квіточками, які вона насилу випросила у мами, коли вони збирали Машу до школи.

Вона вийшла на шкільний ганок і крадькома озиралася по сторонам, намагаючись знайти маму.

Мама того дня запізнилася. Якби не це, може, батько і не підійшов би до Маші. Він був високим і красивим, у синій куртці, не по погоді, і з лялькою в руках.

– Привіт. Я твій тато, – сказав він Маші.

Та Мама казала, що батько Маші – злочинець. І що він сидить у в’язниці. Тому Маша не взяла ляльку: нахмурилася і дивилася на незнайомого чоловіка, зсунувши брови.

У нього відразу опустилися плечі, а з обличчя зійшла невпевнена посмішка.

– Ану, відійди від неї!

Мама бігла до них, і її довге руде волосся роздувалося, немов купа атласних стрічок.

Батько сунув Маші в руки ляльку і відступив.

– Кинь цю гидоту! – веліла мама.

І Маша кинула. Хоча лялька була гарна. Потім її підібрала однокласниця Люська, і Маша краєм ока поглядала на свій колишній подарунок.

– Не смій до неї наближатися! – кричала мама. – Не смій, чуєш?

Батько більше не приходив. Може, злякався маму, може, образився на Машу, що вона кинула ляльку.

Але в їхньому житті він був присутній постійно: варто було Маші щось зробити не так, і мама казала:

– Вся в батька! Це все його прокляті гени!

Маша з усіх сил намагалася догодити мамі. Але у неї не виходило. Мабуть, і справді гени.

Одного разу вона запитала, за що батька посадили до в’язниці. І мама відповіла:

– Через нього не стало на цьому світі охоронця під час пограбування магазину.

Ось так. Її батько був страшною людиною. А ким тоді могла стати сама Маша?

У мами вищої освіти не було. Вона працювала кухарем в їдальні, але від Маші чекала іншого.

– Я все життя працюю, щоб ти вчилася! А ти…

Маша не зізналася мамі, що з інституту її вигнали тому, що вона відмовилася залишитися в кабінеті наодинці з викладачем.

Ось Ірка, її подружка, не відмовилася і іспит здала.

– Убуде від тебе, чи що! – пирхнула Ірка.

Якби мама дізналася, сказала б, напевно, теж щось подібне.

Маша влаштувалася працювати офіціанткою. Вона була страшенно незграбною і весь час щось упускала.

Одного разу вона впустила тарілку, і та розбилася.

На очі відразу навернулися зрадницькі сльози: знову буде штраф!

– Дівчино, та не переживайте ви так!

Голос у чоловіка був приємний. Маша підняла очі і остовпіла: перед нею стояв батько.

Постарілий, з блискучою залисиною і глибокими зморшками. Але це був він.

Маша думала, що він її не впізнає, але батько теж остовпів.

– Маша?

Вони дивилися один на одного і не знали, що сказати. До батька підійшла повна жінка з рудими кучерями.

– Що тут, Вова?

Батько, нарешті, прийшов до тями.

– Ось, дівчина тарілку впустила. Нічого страшного, правда?

Жінка відвела батька за столик, де на них чекали два хлопчики-підлітки. Хто вони? Зведені брати Маші, чи ні?

Вона раділа, що цей столик обслуговує інша офіціантка – Віра.

Але погляд раз у раз прилипав до цієї четвірки: вони галасливо розмовляли, багато їли і, судячи з усього, щось святкували.

Після зміни Віра простягнула Маші листок паперу.

– Ось, – сказала вона. – Той лисуватий чоловік залишив тобі адресу. Ти його знаєш?

Маша похитала головою: не знаю. Але адресу взяла.

Звичайно ж, вона нікуди не пішла. Листок сховала, і мамі нічого не сказала. Чомусь Маша злилася: чому у батька все добре, хіба це справедливо?

Він зламав мамі життя, їй зламав, а тепер ходить в ресторан і годує рудоволосу вечерею?

А діти – це його сини чи ні? Маші було дивно думати, що у неї є брати.

– Досить в хмарах витати! – лаялася мама. – Ти в інституті збираєшся поновлюватися?

Маша брехала, що збирається. А сама взагалі не знала, чого вона хоче.

Одного разу вона зустріла Ірку, з якою не спілкувалася після відрахування: спочатку подруга ще дзвонила їй на домашній, а потім перестала.

Зустрілися вони в тролейбусі. У Ірки були заплакані очі, і Маша сама до неї підійшла.

– Ти чого? – запитала вона.

Ірка схлипнула і прошепотіла:

– У мене затримка.

– Іро, невже… – здивувалася та різко замовчала Маша.

Задати питання, хто батько дитини, вона не наважувалася.

Ірка схопила Машу за руки і прошепотіла:

– Сходи зі мною в консультацію! Благаю, мені одній так страшно!

Звичайно, Маша погодилася – вона вже давно не сердилася на Ірку, що та вчиться, а Маша ні.

У консультації було повно жінок при надії. Дівчата злякано озиралися і тулилися до стіни.

Черга була величезна, і Ірка з Машею намагалися стежити за жінкою в червоному береті, за якою зайняли чергу.

– Маша?

Голос був незнайомий. Маша підняла очі і побачила ту рудоволосу, яка була з батьком у ресторані.

– Ти ж Маша? – запитала вона.

Заперечувати було дивно. Маша кивнула.

– Що сталося? – вона з підозрою подивилася на Машин живіт.

– Я з подругою, – пискнула Маша і вказала на Ірку.

Рудоволоса кивнула.

– При надії!? – більше не запитала, а констатувала факт. – Ходімо.

Ірка побігла за рудоволосою, а Маші нічого не залишалося, як піти за ними. Тільки біля дверей кабінету вона зупинилася і сказала:

– Я тебе тут почекаю.

Ірка вийшла через пів години. Засмучена, але з посмішкою на обличчі.

– Що? – злякалася Маша.

– Я буду мамою! – з гордістю заявила Ірка.

Рудоволоса вийшла з кабінету.

– Маша, ти зайди до нас якось. З братами познайомишся.

Через цю коротку фразу потім довелося розповідати Ірці, що до чого.

– Звичайно, треба йти! – заявила Ірка. – Він же твій батько!

– Ага, батько. Де він був всі ці роки?

– Сама казала, що мати його прогнала.

– Казала…

Адресу батька Маша не викинула – сховала в книжці, яку мама точно не візьме в руки.

Кілька разів вона діставала і розглядала її, так що вивчила напам’ять.

Того дня вона знову впустила на роботі тарілку, потім наступила на ногу відвідувачу і, засмучена, що отримає штраф, раптом зважилася. Гірше ж не буде.

Сіла не на звичний тролейбус, а на інший. І поїхала до батька. Маша сподівалася, що нікого не буде вдома, але двері їй відчинили після першого дзвінка.

На порозі стояв один з тих підлітків, яких Маша бачила тоді.

– Ви до мами? – запитав він.

Маша не знала, що відповісти. Але тут вийшла рудоволоса.

– Заходь! – посміхнулася вона. – Вова! – Дивись, який сюрприз!

Батько вийшов у коридор. На ньому були тапочки і коричневий махровий халат. Побачивши Машу, він зніяковів.

– Здрастуй, – сказав він, повернувся до підлітка і додав. – Це твоя сестра Маша. А це Вітя, твій зведений брат.

Хлопчик дивився на Машу з цікавістю.

– Ти проходь, – сказав батько. – Ми якраз сідаємо вечеряти.

Спочатку дівчині було ніяково. Та й батькові теж.

Лариса, його дружина – так звали рудоволосу, – як могла, намагалася розрядити обстановку. Незабаром повернувся другий хлопчик і теж втупився на Машу.

Після вечері Лариса покликала хлопчиків робити уроки, а Маша залишилася з батьком на кухні.

– Я думав, ти не прийдеш, – зізнався він.

Маша невизначено знизала плечима.

– Ти теж не приходив, – сказала вона.

Батько зітхнув.

– Вибач. Я сильно ображався на твою матір.

– Ображався? – не зрозуміла Маша.

Батько дивився на неї сумними очима і, здавалося, ніяк не міг зважитися щось сказати.

– За що ти на неї ображався?

– За те, що вона не давала мені зустрічатися з тобою, – нарешті сказав він.

Маші здалося, що він бреше. Але наполягати на деталях вона не стала.

– Гаразд, я піду, – сказала вона.

Батько потягнувся за гаманцем і запитав:

– Тобі гроші потрібні?

Маша похитала головою.

– Я заробляю.

Він зітхнув і відклав гаманець.

Маша вже спускалася вниз, коли її наздогнала Лариса.

– Маша, зачекай!

Вони зупинилися біля під’їзду. Лариса сказала:

– Він твою матір покривав. Це вона охоронця… ну ти зрозуміла.

І в компанію цю вона його затягнула. Він любив її, дурний ще був. А вона його підставила.

У таке повірити було складно. Неможливо. Навіщо Лариса таке каже?

– Ти повинна знати, – твердо сказала Лариса. – Твій батько тебе любить. Завжди про тебе пам’ятав. Але твоя мати…

Лариса замовчала.

– Я казала йому, щоб він поговорив з тобою. Але він ображався. Через ляльку, – додала вона.

Щоки Маші спалахнули. Але що вона тоді могла зробити? Їй було всього сім років.

– Приходь ще, – сказала Лариса. – Я рада, що у хлопчиків є сестра.

У носі защеміло від зарахів. Маша кивнула і поспішила до зупинки.

Мамі про візит до батька вона нічого не сказала.

Через два дні Маша поїхала до інституту і написала заяву на поновлення. Потім зателефонувала Ірці, яка зізналася батькам у своєму стані і збиралася виносити цю дитину.

Батьки підняли скандал в інституті, так що тепер Маші нічого було боятися.

До батька вона поїхала через два тижні. Купила хлопчикам подарунки, взяла в магазині торт.

Нормальні у неї гени.