Коли ми зустрічалися з Андрієм, то все було добре. Він познайомив мене зі своїми батьками, я почала часто приходити до них у гості. Пили вечорами чай із тортиком, будували плани на майбутнє.

А за рік він зробив мені пропозицію. До того Андрій жив зі своїми батьками, я навіть чула, що він усю свою зарплату мамі віддавав. Але я йому одразу поставила умову, що ми з ним житимемо окремо. Андрій погодився.

Після роботи він щодня спочатку їхав до мами та тата, а лише потім приїжджав додому. Спочатку я не звертала на це увагу, все ж таки потрібно допомагати своїм батькам.

Але потім мене це почало дратувати. Я сказала Андрію, що хоч ми й живемо разом, але він із батьками більше часу проводить, ніж зі мною. Він одразу виправився, почав частіше бувати вдома.

У нас був гарний дохід, і тут я задумалася про дитину. Потрібно народжувати, а то мені вже 30 років, всі навколо вже другу дитину народжують, а в мене і першої немає.

Андрій мене підтримав. Але для цього потрібно, щоб у нас було власне житло. Замість оренди краще взяти іпотеку. Мою зарплату витрачатимемо на життя, а зарплату Андрія можна відкладати на перший внесок.

Так і вирішили робити. Так минуло кілька місяців. Я спитала у чоловіка, скільки в нього вже накопичилося. А він здивовано глянув на мене.

– Ніскільки в мене немає.

– Як це немає? Ми вже 4-й місяць на мою зарплату живемо, а де твої гроші?

– Так я їх мамі віддаю… розумієш, вони просто звикли на мою зарплату жити, тому я вирішив…

– Андрію, ти взагалі нормальний? Тобто, ти просто так кілька місяців жив на мої гроші. Після цього я вигнала його із квартири. Більше не можу його бачити, не кажучи вже про те, щоб жити з ним.

І добре, що дитину від такої людини народити не встигла.