Я дружу з Данилом уже два роки, а про його непросте домашнє життя дізнався зовсім недавно.

Данило, якому зараз шістнадцять років, жив із бабусею та дідусем, оскільки його батьки переїхали до Польщі на заробітки.

Дідусь жорстоко поводився з ним і забирав у Данила заробіток від його підробітку в кафе, внаслідок чого у нього зростають борги.

Співчуючи Данилу, я обговорив його ситуацію з батьком і отримав дозвіл запросити його жити з нами.

Данило, вдячний за пропозицію, переїхав до нас і погодився взяти участь у дрібних витратах. Ми добре ладнали, навіть грали у відеоігри з моїм батьком, який захоплювався характером Данила.

Однак моя мати неоднозначно відносилася до присутності Данила. Спочатку я подумав, що вона його недолюблює, але потім зрозумів, що вона, можливо, ревнує батька, бо він проводить з нами багато часу.

У розмові з нею вона висловила свої побоювання, що Данило має бути зі своєю сім’єю, а не залежати від нас. Але я знав сувору реальність: соціальні служби не допоможуть, а оприлюднення ситуації Данила може посилити його жорстокість до суспільства.

Я намагався пояснити мамі всю серйозність ситуації Данила і те, чому наша підтримка є вкрай важливою.

Ми розглядали можливість винайняти для нього квартиру, але зіткнулися з юридичними проблемами, оскільки він неповнолітній. Я планував попросити батька детальніше обговорити з мамою це питання, сподіваючись, що вона зрозуміє необхідність нашої допомоги.

Поки що найкращим рішенням було надати Данилу безпечну та спокійну обстановку в нашому будинку.

КІНЕЦЬ.