Після того як ни стала мого дідуся, мені від нього залишилося хата. Про це дізналася теща і попросила віддати цю хату, Оскільки Лідія Федорівна дуже мріяла про дачу. Дружина переконала мене дозволити пожити там її мамі. Я погодився.

У мене на цей будинок були свої плани, я також хотів мати його як дачу, а квартира в місті здавати в оренду. В мене були дійсно свої плани як її перебудувати, проте дружина влаштувала мені справжнісіньку істерику і я був змушений зробити через те, що вона просить.

Я знаю, що час завжди все розставить по своїх місцях. Тож переписувати дачу на тещу не став, лише дозволить їй там пожити. А сам став очікувати що з цього вийде.

Захвату Лідія Федорівна не була в меж. Вона розповідала нам про те, що і де вона посадить, розповідала як їй важко проживати у місті та як вона буде щаслива серед квіточок, дерев, пташок і сільського життя.

Що і варто було очікувати, щось пішло не так. Та ніяка рослина у те що не приживалися у Лідії Федорівни, вона згодом перетворили наш удачу на справжнісінький чагарник. Я розумію що все це через те, що теща не доглядала за рослинами, тож я вирішив з нею поговорити з цього приводу.

Коли я приїхав до будинку дідуся виїхати то не повірив своїм очам: теплиця була зруйнована, замість городу були якісь вирви та замість кущів і дерев були сухі гілки, які стирчали із землі. Це просто неймовірно те, що залишилось від квітучого подвір’я, просто не описати словами.

Добре, що Лідія Федорівна усе зрозуміла, зібрала свої речі та поїхала назад у місто. Тепер вона уже зі мною не спілкується, дружина теж на мене ображена. А я твердо вирішив, що більше ніколи не буду робити те, що вона хоче. Які б істерики вона не влаштовувала.

З дачі я зроблю будинок своєї мрії.

КІНЕЦЬ.