Нещодавно народила моя сестра. Я завжди був у хороших стосунках із нею, тому й прийшов її провідати. Було трішки страшно брати новонародженого на ручки, але племінник був настільки милим, що мені хотілось подарувати йому весь світ.

В одній палаті із Вікою була ще одна дівчина, яка народила в той самий день, тільки в іншу пору доби. Сестра розповіла, що пологи у неї пройшли навіть легше, народила здорову дівчинку. Якось негарно з мого боку було зовсім ігнорувати її присутність, тому я і намагався якось почати розмову та поспілкуватися.

Ліна була доволі цікавою співрозмовницею. Ми відразу знайшли спільну мову. А потім сестра наодинці розповіла мені, що до її сусідки жодного разу ніхто не приходив у гості. А сам я якось зайшов і побачив цікаву картину: Ліна сидить та гірко ридає, поки моя сестра десь вийшла.

– Ей, Ви чого? Не можна плакати! Зараз молоко пропаде і буде Ваша дитина голодувати – сказав я їй.

Вона підвела голову і глянула на мене такими сумними очима, що мене з ніг до голови охопив смуток. Чому ж така гарна дівчина може так ридати?

Ліна розповіла мені, що вже завтра її виписують, а вдома ніхто чекати не буде. Та навіть, елементарно, ліжечко нема кому зібрати. І на виписку по неї ніхто не приїде, доведеться, напевно, брати таксі. Бо в маршрутці із новонародженою – так собі ідея.

Мене ця історія здивувала. Невже рідні не можуть нормально забрати дівчину із пологового? Невже в такий особливий день поряд не буде нікого? А головне: чому батько дитини так безвідповідально до всього ставиться?

Я довго стояв і прокручував у голові ці питання. Допоки дівчина сама не зрозуміла, про що я думаю і почала розповідати:

– Просто я з дитинства була у дитячому будинку. Коли виросла, то змогла гарно здати вступні іспити та опинитись у доволі престижному університеті.

Крім того, що я сумлінно вчилась, відвідувала заняття і все здавала, то вечорами ще й працювала у місцевому кафе, аби хоч трішки заробити.

Саме на роботі і познайомилась із хлопцем. Ми почали зустрічатись, він обіцяв мені золоті гори. А в підсумку я завагітніла, а він просто зник, коли дізнався про це. Позбутись дитини я не змогла, тому і лежу тут зараз сама, нікому не потрібна.

Потім ми ще трішки поговорили про життя, про мрії, захоплення, цілі. Я зрозумів, що Ліна близька мені по духу. В ній було все, чого я шукав у дівчатах. Починаючи від чудової зовнішності, закінчуючи світлим розумом.

На наступний день виписували мою сестру. По неї приїхав чоловік, батьки, ще деякі рідні та друзі. А я вирішив, що для неї уваги досить і прийшов до Ліни. Мені хотілось, аби в такий день вона не відчувала себе самотньою. Вікторія на мене не образилась, лише схвально кивнула.

А зараз ми з Ліною уже святкуємо п’яту річницю весілля. Її дочку я полюбив, як свою рідну, а незабаром у нас ще й з’явився син. Ніколи не думав я, що своє щастя віднайду у пологовому.

КІНЕЦЬ.