Слава був третьою дитиною у сім’ї. Його сестри відучилися в місті, вийшли там заміж і залишилися там, а Слава закінчив там інститут і повернувся до села до батьків.

Батьки були дуже раді, що син залишився з ними. Ще в місті він познайомився з Галиною, а приїхавши до села, з нею листувався та розмовляв. Нарешті вони вирішили одружитися.

Галина переїхала до них у село. Свекруха думала, що міська дівчина не потягне господарство на селі, але Галина була дуже працьовитою. Вона бралася за будь-яку роботу. Вона навіть худобу почала тримати.

Все господарство було на ній, а вона ще й свекрусі допомагала на городі. Свекруха не могла на неї натішитися. Незабаром вона заваrітніла, і їй стало важче працювати.

А коли нар одилася дочка, вона часто хворіла, і Галина почала не встигати з роботою по городу, а потім і з худобою поратися було важко. Вона дуже схудла, сил у неї більше не було.

А донька ще й ночами спати не давала. А чоловік їй нічим не помагав. Приходив із роботи, лягав перед телевізором і нічого не хотів робити.

Він іноді ледве вставав, працював на городі годину й одразу спати. А Галині набридло все тягнути на себе. Наступного року вони посадили мало картоплі, щоб вистачило б на їхню родину.

Свекрусі це не сподобалося. Вона хотіла своїм дочкам теж картоплі послати, а їм не вистачало. Потім Галина продала худобу та влаштувалася на роботу до пошти.

Сказала, що тепер все купуватимуть як міські. Свекруха знову залишилася незадоволена. Вона ж і м’ясо, і яйця, і молоко посилала дочкам, а тепер і цього в них не було. Значить, золовки харчувалися її коштом, але працювала тільки вона одна. А Галина казала, що всі претензії до Слави.

Вона все тягти сама не може, от і продала. Мати виправдовувалася, що весь у батька, той теж їй нічим не допомагав, але вона якось все тягла на собі.

Мати скільки не лаяла сина, той залишався таким же ледарем. Адже вона сама його таким виростила. А на невістку вона залишилася скривдженою, рідко приходила до них і то тільки заради внучки.