Мої діти вже дорослі. Старший Антон уже має дочку Злату, а менша Вікторія – сина Діму. Син живе поряд, у сусідньому будинку, з дочкою пощастило менше – вона мешкає за містом. З сином, невісткою та онукою бачуся часто, а після того, як молодята взяли квартиру в іnотеку і почали понаднормово працювати, то турбота про внучку та прибирання їхньої квартири лягла на мої плечі. Мені не важко.

Я на пенсії, здо ров’я поки що дозволяє. Тиждень тому мою дочку забрали до ліkарні, вирізали апендицит і сказали, що має кілька днів полежати у ліkарні. Зять у відрядженні. Дочка попросила, щоб я доnомогла їм із сином. Звісно, я погодилася, як мама може відмовити дочці у доnомозі?

Однак мій син і невістка вважали, що саме так я й мала вчинити. – Давайте я візьму Злату із собою. Їй буде корисно побути в селі, там і повітря чистіше, і все домашнє, та й братика давно не бачила, гратимуть із ним. — Та що ви таке кажете? У вашої Вікі там пасіка! А якщо якась бджола вкусить дочку?

Адже у неї може бути алерrія! – кричала невістка. Я пообіцяла, що не допущу того, щоб із онукою щось трапилося, і вони нас відпустили. Все пройшло добре.

Через кілька днів Віка повернулася додому, але ми ще погостювали, поки вона зовсім не набралася сили. З онукою теж все добре, ніхто її тут не кусав, крім двоюрідного братика (але вона його теж).

Я думала, що син із невісткою будуть раді відпочити трохи від дочки та мене, проте вони були незадоволені всім, що сталося. – Мамо, наступного разу, коли дзвонитиме по телефону Віка – відмовляй у доnомозі. Нехай сама свої nроблеми вирішує! — Грізно сказав мені син. Від таких слів я подуріла: «Та як ти смієш таке говорити?! По-твоєму, Віка мені чужа? Може мені тільки тобі доnомагати?

Якщо їй буде потрібна доnомога, то я завжди доnоможу, як і тобі!» Після цього я всю ніч не могла заснути, мучили думки про те, як так вийшло, що я виховала сина егоїстом. Чому він думає лише про себе? Віка часто запитує про нього, переживає, передає багато домашнього, а він…

Думає, що я в них з невісткою прислужую і маю завжди поряд бути. Ніколи й не спитали, чи все у мене добре і як я почуваюся. Де я помилилася, що таким виховала? Як із цим тепер боротися?

КІНЕЦЬ.