Майже 3 роки тому я на пенсію вийшла. Останніх років 15 я бухгалтером на заводі працювала. До роботи щоденної звикла, мені добре поміж людьми, та й донька моя вже давно доросла, заміж вийшла, тому часу у мене було вдосталь і на роботу і на відпочинок.

Коли Світлана вийшла заміж і поїхала жити до чоловіка, я ще й підробітки брала чималі, вдома вела звітність ФОП-ів, чим теж чимало заробляла.

Загалом, як то кажуть, роботи я ніколи не боялася, та й отримувала добре, тому з донькою ми чимало років непогано жили. Багато відпочивали, їздили за кордон.

Гроші я відкладати не звикла, можливо, це й було моєю помилкою, адже коли вийшла на пенсію, то, на відміну від своїх заощадливих подруг, грошей за душею у мене не було.

Справа в тому, що я планувала ще працювати, адже вдома мене нічого не тримає, донька з зятем окремо живе, а я звикла бути поміж людей, тому вважала, що це лиш на краще буде. Та, на жаль, не став сталося, як мені хотілося того.

Справа в тому, що здоров’я мене дуже підводило, доводилося часто брати лікарняний і я просто не встигала усю роботу виконувати, тому довелося звільнитися.

Зараз я маю невеличкі підробітки, вдома документацію різну веду малим приватним підприємцям, але то вже гроші зовсім не ті, що колись. Пенсію у мене мізерна, можна сказати, тому додатковий дохід для мене зараз просто за щастя, дякуючи цьому я ще непогано живу.

Але я ніколи не скаржуся, вважаю, що маю гідне життя, не гірше, ніж в решти. А нещодавно у мене з’явилася онучка, маленька радість і розрада моя.

Світлана моя трохи в декреті посиділа, а потім вирішила на роботу вийти, адже посада у неї хороша і зарплата також, діти вирішили жити на сучасний лад – добре заробляти і няню мати для дитини.

А з цим, як виявилося, дуже складно. Хоча я часто приходжу до дітей, адже побути з онучкою для мене за щастя, мої діти няню молоду знайшли – вона і англійську знає, і медицину, якісь там різні рекомендації і багато всякого всього.

Світлана моя дуже раділа, що мають професійну няню, та затрималася вона у них недовго, зятю й доньці не подобалося її відношення до дітей.

Потім ще якась жінка у них була, вже наче уважна, і літах, та Світлана моя стала скаржитися, що вона все забуває, повільна і неповоротка. І ту няню вони звільнили.

Донька моя була сумною, що не складається щось у них, а роботу залишати не хоче, адже перспективна дуже вона і оплачують добре. Декрет, мовляв, рано чи пізно закінчиться, а хороша робота зараз на вагу золота.

А одного разу я до доньки з зятем в гості прийшла. Світлана спекла торт, зробила чай, ми посиділи, я погралася з онучкою, а потім стала додому збиратися. Аж тут зять мені каже:

“Мамо, я хочу, щоб ви з донькою нашою сиділи. Будете приходити зранку щодня в шість годин ранку, а йти від нас о восьмій вечора, ще й вечерю приготуєте нам. Я вам платитиму 7 тисяч гривень. Сподіваюся, цього буде достатньо для вас”.

Я була дуже здивована, не знала, що відповісти, лише промовила, що подумаю ще.

Ось додому прийшла і не знаю, що робити тепер, адже купа думок в голові рояться. 7 тисяч гривень – це багато чи мало? Я й так могла б з онучкою сидіти, але зовсім не хочу бути служницею і дітям готувати щодня, думаю, це й моя донька може робити сама.

Але найбільше прикро за те, що зять подумав про гроші, він вважає, що це нормально бабусі давати гроші за те, що з онучкою рідною сидить.

Але хіба це нормально? Мені зараз дійсно непросто живеться, але я не знаю, чи правильно це, коли я буду брати гроші з власних дітей? Невже бабусі в наш час так роблять?

Джерело