Змалечку я мав усе, що потрібно дитині. Коли подорослішав, зустрів прекрасну дівчину, яка погодилась вийти за мене заміж. Ми обоє старанно працювали й вже за кілька років змогли придбати власну квартиру. Наша оселя була наповнена радістю та любов’ю. Ми виховували нашого милого синочка Дмитрика і я почувався найщасливішим чоловіком у світі.

Бізнес почав розвиватись, відповідно наше матеріальне становище теж покращилось. Я купив нове авто для себе і для дружини, а також омріяний будинок за містом. Кілька разів на рік ми могли дозволити собі закордонний відпочинок.

А потім все почало руйнуватись, ніби темна смуга настала. Спершу цей світ покинув мій батько. Важко переживаючи втрату, занедужала й матір. Я оплатив їй лікування та відправив жити у наш заміський будинок. Там красива природа і свіже повітря сприятиме її відновленню. Не встиг я оговтатись від похмурих подій, як не стало моєї коханої дружини. Я відчував себе розбитим та пригніченим. Єдине, що давало мені сили жити – це мій син та онук.

На жаль, в Дмитра сімейне життя не складалось. Вони постійно сварились і згодом дружина подала на розлучення. Та найгірше, що після розірвання шлюбу намагалась вивезти мого онука за кордон. Звісно, син був проти й через суд таки домігся, щоб хлопчик лишився з ним.

Після розлучення квартира відійшла дружині Дмитра, а він з маленьким Сергійком переїхав до мене в однокімнатну квартиру. Після того, як не стало моєї дружини, я продав нашу трикімнатну, бо не міг більше там жити, через болючі спогади про втрату. У маленькому помешканні нам утрьох було затісно, тому запропонував Дмитру переїхати до бабусі в заміський будинок. Там ідеальні умови для дитини.

Коли ми завітали в гості до моєї матері, щоб попередити її про переїзд Дмитра, на нас чекала прикра несподіванка. Я дізнався, що мама привела у дім співмешканця. Ще й сказала, що це її новий чоловік. Я не міг стримати власної люті. Чому вона вирішила, що має право, без мого відома, заселяти у будинок чужого чоловіка?! Тепер цей пристосуванець ще претендуватиме на моє житло.

Мама не стала виправдовуватись. Спокійно відповіла, що кохає його і я не повинен заважати їхньому щастю. Мене така позиція розізлила ще більше. Тому я поставив їй ультиматум: або вона подає на розлучення, або хай новий коханий шукає для них обох нове помешкання. Я не дозволю, щоб мій син з онуком поневірялись по орендованих квартирах, доки бабуся по трохи з’їжджає з глузду.

КІНЕЦЬ.