Я вийшла заміж вісім роки тому, а моя молодша сестра шість років тому. У мене є двоє дітей і в моєї сестри теж. Наші батьки допомагали нам і забирали онуків зі школи та сиділи з ними.

Недавно моя сестра розлучилась. Їй зараз тридцять чотири роки. З того часу мої батьки допомагають тільки моїй сестрі, а на моїх дітей вони не мають часу. Вони тепер навіть не телефонують до мене, щоб дізнатись, як у мене і моїх синів справи. Я розумію, що сестра сама виховує дітей і зараз їй потрібна допомога більше, ніж мені. Тому я не скаржусь батькам через те, що вони не допомагають мені.

Але одного разу я дізналась, що батьки свій будинок заповіли тільки моїй сестрі. Я здивувалась і вирішила дізнатись чому вони так зробили:

– Чому Ви заповіли свій будинок тільки сестрі?

– У тебе все добре, ти маєш чоловіка та хорошу роботу. А твоя молодша сестра залишилась сама з двома дітьми і без житла. Ви з чоловіком зможете заробити на квартиру, а Іванка ні.

Я вважаю, що рішення батьків є несправедливим. Я також їхня дочка і не маю власного житла. У мене є чоловік, а Іванка самотня, але я їй не винна і не маю страждати через неї. Я сказала про це батькам, а вони сказали, що я безсовісна людина.

А декілька днів тому дзвонила сестра і запитувала чи я маю дитячі речі у хорошому стані з яких виросли мої діти. Я сказала, що маю і вона вчора приїхала за ними.

Іванка навіть мені не подякувала, вона поводила себе ніби так має бути. Я їй віддала зимовий комбінезон, утеплені штани і багато светрів. Усі ці речі були в ідеальному стані.

Сестра завжди бере у мене речі і ніколи не дякує. Я колись не звертала на це увагу і з радістю допомагала Іванці, але зараз мене це почало дратувати. Моя сестра звикла, що всі їй допомагають і сприймає це як належне.

Я вирішила, що це останній раз коли я допомагаю сестрі і батькам. Я образилася на них і вважаю, що мої батьки вчинили несправедливо і я маю успадкувати половину будинку. А Іванка мала мені дякувати за одяг.

КІНЕЦЬ.