Все життя я мріяла мати міцну і хорошу сім’ю, де не було б зрад та образ.

Адже це справжнє щастя для жінки.

Якщо говорити усю правду про це, то я постійно мріяла, щоб вона стала протилежністю тієї сім’ї, яку я мала в своєму дитинстві, адже, на жаль, хорошого я там бачила мало.

А потім, коли я зустріла свого чоловіка Миколу, мені здавалося, ніби я досягла цієї мети.

Я в той час літала, немов пташка, від свого щастя.

У нас з чоловіком, якщо згадати ті часи, все було добре кілька перших років сімейного життя.

Тоді нічого не віщувало якихось неприємностей для нас.

Однак лише тепер я знаю, що у Миколи є інша, мені прикро від цього, якийсь смуток огорнув душу.

Але й сказати йому щодо цього я нічого не можу, просто роблю вигляд, що мені нічого невідомо.

А що я йому скажу?

Мої знайомі, з ким я все таки можу поділитися своїми хвилюваннями, кажуть, що я просто сама винна у всьому і мені подобається таке життя, подобається щоб мене просто усі шкодували, раз я мовчу і нічого не кажу чоловікові.

Але це зовсім не так, вони дуже помиляються.

В реальному житті я просто розумію, що нікуди не зможу влаштуватися в своєму віці, нічого хорошого мене не чекає, а дітей годувати потрібно.

Адже все своє життя я була звичайнісінькою собі домогосподаркою і не змогла знайти жодних практичних навичок для себе, які б змогли мені забезпечити хороше життя з дітьми в майбутньому житті.

Так, я зараз можу просто зібрати усі свої речі і піти від чоловіка в нікуди, залишивши дітей у нього, але що про це скажуть люди?

Більше того, я й сама не зможу так вчинити і після цього дивитися найріднішим людям в очі.

Вони точно так же не приймуть мене, тому що я їх залишу ще малими дітьми.

А жити з ними в бідності, не даючи їм при цьому ніяких можливостей для подальшого розвитку та хорошого і гідного життя.

Зараз дуже часто мої найближчі родички і подруги кажуть, що я можу і маю повне право зараз піти від свого чоловіка.

А діти зрозуміють мене, коли виростуть.

Іноді я розумію, що, можливо, для дітей так буде краще.

Однак мені від цього не спокійніше, на жаль, а останнім часом мені просто здається, що все життя я прожила даремно.

Так, у мене є якісь навички, я мати, я багато зробила для своєї сім’ї.

Але якщо я починаю думати над тим, яку мізерну заробітну плату я можу отримати на роботі у ці скрутні часи, яка з віком є ​​основною, то розумію всю невеселу ситуацію, в якій можемо бути я і мої дітки.

Зараз бувають випадки, що мені якісь гроші дає рідна мама, але вона вже сама на пенсії, отримує небагато і це зрозуміло.

Тому я зробила висновок, що буде краще, коли я залишуся жити зі своїм чоловіком і не буду розлучатися, просто нічого йому не казатиму.

Усі кажуть, що я роблю неправильно, але іншого виходу тут я не бачу.

Що ще можна зробити в моєму випадку?

КІНЕЦЬ.