Правду кажучи, я й ніколи й подумати не могла, що подібне може статися в моїй родині.

У нас майже завжди була, на мій погляд, ідеальна сім’я, ми підтримували постійно одне одного, щоб не сталося, і мали щирі почуття.

У відпустку всі разом на море їздили, у вихідні – всі разом дружно на дачу прямували, загалом, багато часу проводили разом.

І мені це, щиро кажучи, дуже подобалося. Адже я розумію, що такого взаєморозуміння та поваги у інших сім’ях я сама зустрічала зрідка.

У мене було дуже щасливе і радісне дитинство, про яке й сьогодні дуже приємно мені згадувати з особливою теплотою, навіть, коли багато років відтоді минуло.

У 22 роки я вийшла заміж за Дмитра. А вже через 2 роки у мене народилася перша дитина.

І я весь цей час рівнялася на своїх батьків, хотіла, щоб у нас був міцний шлюб, як у моїх батьків та дружня родина, адже бачила на своєму прикладі, що таке буває.

Ми з Дмитром з нашими батьками, правду кажучи, бачилися зовсім не часто, було завжди багато різних справ у нас.

І я була абсолютно впевнена, що у моїх батьків, як і раніше, повна ідилія і взаєморозуміння. Тому для мене було справжньою несподіванкою, коли я дізналася, що мої батьки розлучаються, адже ніколи не чекала від них такої новини.

Наче грім серед ясного неба, я до останнього не могла в це повірити. І головне, що я до цих пір не знаю, яка причина була всього цього.

Я дуже любила свого батька, поважала його, він багато зробив для мене особисто, він все робив, щоб у мене було щасливе дитинство, ну і маму звичайно теж дуже люблю.

Тому розлучення своїх батьків я пережила, на жаль, дуже важко, незважаючи на свій зрілий вік. Згодом я, звичайно, звикла до цієї думки.

Та нещодавно, моя мама геть здивувала мене зовсім неочікуваною новиною, що вона виходить заміж.

Мама мені розповіла про те, що у неї є чоловік, і вони збираються узаконити свої стосунки ставши під вінець.

Раніше я ніколи не чула від своєї мами про будь-яких чоловіків, а тут аж саме справжнє весілля.

У нас з чоловіком зараз дуже скрутний час з фінансами, і це зрозуміло, зараз важко усім. І я маму кілька разів просила посидіти з її ж онуками, щоб я могла вийти на роботу, адже хочу заробити копійку якусь. Адже зараз я в декретній відпустці.

Я розумію, що мені потрібно заробляти гроші, адже на зарплату одного чоловіка ми просто не зможемо жити нормально, та й Дмитрові важко одному заробляти на сім’ю.

Але у моєї мами постійно якісь відмовки були, зовсім не серйозні: то їй за городом дивитися потрібно, то поприбирати на дачі, то погане самопочуття у неї, то розпланований день. Виходить, що я зовсім не знаю свою матір. Мені навіть соромно трохи за її вчинок.

І це в 55 років! Вона ще людина зовсім не стара.

Ну, яке весілля в такому віці? Можливо, звичайно, і не правильно, але я це сприймаю як зрада мого тата, її чоловіка, з яким вона так добре стільки років жила.

Батько мій, як і раніше, досі живе один, і все так само багато приділяє нам уваги, як і всі ці роки поспіль. Він дуже допомагає нашій сім’ї, підтримує нас з дітьми та чоловіком. Ми часто з ним бачимося, в той час, коли у мами ніколи на нас немає часу.

І одружуватися тато зараз не збирається зовсім, у нього навіть в планах такого немає. Дуже важко розчаровуватися, в колись ідеальних для тебе людей.

Я ніби й розумію, що це не правильно зі сторони моєї мами думати лише про себе і своє щастя, коли в неї є родина і діти, яким теж потрібна її допомога та підтримка. І я не хочу чужого дядька в своїй родині бачити. І в той же час, я не хочу з мамою сперечатися.

В глибині душі я дуже сподівалася, що тато з мамою рано чи пізно помиряться, хочеться вірити, що вона не вийде заміж, і все буде як раніше. Ми будемо разом проводити багато часу, збиратися великою родиною на свята, а я, як раніше, зможу прийти до них у важкий для мене час і порадитися, попросити допомоги.

Я постійно прошу її, щоб вона не спішила, щоб не виходила заміж, а повернулася до тата, адже вони так добре жили. Та мама навіть не слухає мене, хоча я розумію, що вона буде з ним нещаслива.

Я навіть намагалася частіше влаштовувати домашні посиденьки зараз, куди постійно запрошувала і тата, і маму, щоб був якийсь час, щоб вони проводили разом.

Тепер не знаю як себе поводити. Прийняти маминого «нареченого» і засмутити тата, або відмовитися від спілкування з мамою?

Я вже втомилася від своїх хвилювань. І запитати поради нема в кого, не в кожній родині таке трапляється. Як же мені себе вести в цій ситуації я не знаю. Дуже хочу, щоб батьки жили разом, нам потрібна їх підтримка.

Нам зараз так важко живеться, дуже сподівалася, що мама допоможе нам, а вона взялася своє життя влаштовувати на старості років. Хіба нормально це?

КІНЕЦЬ.