На кінець року на моїй роботі постійно завал. Я працюю у банку, тож поки всі люди раніше відправляються додому, щоб приготуватися до святкування, ми сидимо за робочими столами й намагаємося не збожеволіти від тієї кількості цифр, які потрібно перевірити та оформити документально.

Я планувала зустріти Новий рік лише зі своїм хлопцем. Ми зустрічалися три роки й кожного разу святкували в компанії друзів Миколи. Мені вони ніколи не подобалися. Більшість із них мали ще дитячий розум, а ті, хто був одружений зраджували своїм жінкам, поки ті ні про що не здогадувалися. Єдиний, кому я довіряла з їхньої компанії, був старший брат Миколи – Павло.

Так от приїжджаю я додому після 9 вечора, а на нашій квартирі йде гулянка повним ходом. Виявляється, Микола вирішив влаштувати собі свято. У нього не було бажання чекати на моє повернення та святкувати лише удвох. Душа потребувала веселощів.

Я була сильно розчарована та ображена. Не хотіла святкувати з ними, тому пішла до спальної кімнати спати. Єдиний, хто помітив мою відсутність був Павло. Він зайшов до мене й запитав, чи не бажаю я хоч поїсти. Я ж після роботи, голодна, мабуть. Мені була приємна увага Павла, але єдина про що попросила – не галасувати сильно й дати мені можливість поспати.

Не знаю, скільки тривали їхні веселощі. Після першої години, вони ніби затихли. В цей час у кімнату зайшов Микола, хотів попередити, що вони вирішили продовжити у нічному клубі. Я була проти, просила його залишитися вдома, адже він на підпитку й всяке може трапитися. «Я відповідаю за свої вчинки!» – сказав він мені й таки зробив по-своєму.

Вранці я прокинулася від страшного головного болю. Це був найгірший Новий рік у моєму житті. Хлопця поруч не було. На кухні порядкував Павло, заварював чай та готував сніданок. Коли помітив мене, покликав до столу снідати. Я запитала, що трапилося минулої ночі. Брат Миколи про все чесно розповів.

Їхня компанія затіяла б ійку у нічному клубі. Хтось викликав поліцію й всіх учасників забрали у відділок. Обіцяли відпустити, коли ті протверезіють. Павло вирішив брата одразу не забирати, можливо буде йому урок. Я дивилася на чоловіка перед собою й не розуміла, як рідні брати можуть бути настільки різними. Шкода, що я не зустріла Павла першого. Можливо б тоді мала серйозні стосунки з чоловіком на якого можна покластися.

Після того випадку Миколу я покинула. Щоб там не говорили, а обираючи собі супутника на майбутнє життя, особливу увагу варто звертати на його близьке оточення. Воно багато чого може розповісти про нього самого.

КІНЕЦЬ.