Ще з дитинства я мріяла стати лікарем. Після 9 класу пішла до коледжу, закінчивши який, стала медсестрою у пологовому будинку нашого міста. Протягом багатьох років роботи там мені захотілось більшого, тому я склала іспити та вступила до медичного університету, аби стати акушером.

Паралельно із заняттями я продовжувала працювати. Було важко, але я рада, що змогла справитись і таки стати лікарем.

Скільки всього за ці роки було, але особливо згадується мені історія, що трапилась у той період, коли я проходила першу практику від університету. До нас саме потрапила дівчина із сусіднього села. Народила вона досить швидко та відносно легко, дитина була здоровенькою. І вже через кілька днів обох ми виписували та передавали рідним людям.

Наступного року у пологовому я побачила знову ту саму дівчину. Запам’яталась вона мені, тому що все-таки була першою пацієнткою. Коли я почала записувати інформацію про неї, то пригадала, що минулого року вона була у нас в ті самі дні. І вдалось народити їй рівно у той самий день, рівно в ту саму пору, різниця лише у двадцять дві хвилини.

У відділенні ми поговорили про цей випадок із колегами, посміялись через збіг обставин і пішли далі собі працювати.

Минули роки і я стала повноцінним лікарем. Саме тоді колега-педіатр сказала мені, що нещодавно приходила до неї жіночка із двома дітками. І так дивно їй стало від того, що народила вона їх в один день з різницею в рік. Але хлопці були настільки однаковими, що якби вона не прочитала дані в карті, то не повірила б, що це не близнюки.

Тоді до мене дійшло, що це та сама пацієнтка. І прізвище стало тому підтвердженням. Мої колеги ще довго обговорювали цей випадок і вважали це феноменом, що діти народились не разом, а настільки схожі. Не розумію, як так могло статись.

КІНЕЦЬ.