Після 16 років роботи та життя на чужині я нарешті повернулася на батьківщину і перше, що я зpобила – це забрала свекруху жити до себе.

Вона літня жінка і заслуговує залишок свого життя прожити не одна.

У нас із Наталією Іванівною завжди були добрі стосунки.

Нині Наталії Іванівні 80 років, вона для мене як друга мама.

Коли чоловік мене nокинув з дітьми, вона не стала виправдовувати вчинок свого сина і встала на мій бік.

Без її участі та підтримки я б точно не впоралася.

Житла у мене свого не було, тож ми з дітьми переїхали жити до свекрухи.

Вона ставилася до мене як до рідної людини, я цього ніколи не забуду!

Зі своїм сином вона майже перестала спілкуватися, коли він проміняв свою сім’ю на жінку з поrаною репутацією.

Коли мені запропонували хорошу роботу в Іспанії, я зі спокійною душею залишила дітей на свекруху, а сама поїхала заробляти, щоб дітям забезпечити хороше майбутнє.

Зараз і син, і моя дочка добре влаштовані та мають свої родини.

Добро однозначно повертається, тепер я обіцяла собі, що забезпечу свекрусі максимально комфортну та щасливу старість.

Так буває в житті, що не рідні по крові люди стають ціннішими, ніж родичі.

КІНЕЦЬ.