Я часто зідзвонююсь з онуками, але вчорашня розмова мене сильно здивувала. – Що ви робите, Катрусю? – спитала я онучку. – Сьогодні нас бабуся вчила борщ варити. Ви знаєте, у вас кращий виходить, тому, коли буду у вас, то поділитесь своїм секретом. – А що ж в цей час бабуся робила?, – питаю я. – Вона на дивані лежала і в телефоні клацала. Ну як так можна, скажіть мені люди добрі? Сваха ще молода, але вже не працює. Невже важко дітям їсти приготувати? Я коли її про це спитала, вона сказала що для онуків не наймичка. – То вашого сина діти, нехай самі вчаться виживати
– Бабусю, ми б хотіли з татком і з вами жити, – сказала мені ввечері по телефону онучка. Мені аж в голові запаморочилося від її слів. Як сваха так може чинити з рідними онуками? Звідки в неї взялося стільки тої байдужості і “чорноти”?
Моя сваха все зробила для того, щоб розлучити наших дітей. В Дениса і Андріани троє діток, яких ми з дідом дуже любимо, хоч і живуть вони окремо. Денис пішов за зятя.
Чотирнадцять років проіснував їх шлюб. Прогнали вони мого сина, бо той мало приносив грошей. Працює син на будові.
Раніше, за мирних часів Денис у свій вихідний чи на ніч, їхав ще до Польщі на день чи два (ми живемо не далеко від кордону). Але вже пішов третій рік, як вони живуть на одну зарплату, як каже сваха.
Свасі і невістці цього видалось мало, ось вони й Дениса і прогнали.
Важко мені на сина дивитися, на ньому лиця нема. Дітей він дуже любив та й любить. Живе Денис на орендованій квартирі, бо наше село знаходиться в незручному розташуванні до міста.
Сваха онуками не цікавиться, невістка з ранку до ночі на роботі.
Найстаршій онучці тринадцять років, наймолодшому онуку вісім.
Я часто зідзвонююсь з онуками, але вчорашня розмова мене сильно здивувала.
– Що ви робите, Катрусю? – спитала я онучку.
– Сьогодні нас бабуся вчила борщ варити. Ви знаєте, у вас кращий виходить, тому, коли буду у вас, то поділитесь своїм секретним інгредієнтом.
– А що ж в цей час бабуся робила?, – питаю я.
– Вона на дивані лежала і в телефоні клацала.
Ну як так можна, скажіть мені люди добрі? Сваха ще молода, але вже не працює. Невже важко дітям їсти приготувати? Я коли її про це спитала, вона сказала що для рідних онуків не наймичка.
– То вашого сина діти, нехай самі вчаться виживати.
– А ваша, свахо, дочка в цьому процесі участі не брала? Бійтеся Бога, що ви таке кажете…
Потім онучка сказала, що мама з бабою кожного разу наголошують, що тато поганий, бо їх покинув, але це не правда. Денис на все готовий, щоб врятувати сім’ю. Мені так онуків шкода. В такому віці щоб не бути голодними, вони самі собі їсти готують.
Як буде така можливість, я заберу діточок до себе. Я за ради них на все готова…
А як би ви реагували, якби сваха лежала на дивані і дітей вчила їсти готувати? І повірте, вона не просто хоче їх навчити готувати їжу, вона просто ледача і сама цього не хоче робити…