Провівши багато років на заробітках за кордоном, ми з дружиною змогли накопичити достатньо коштів, щоб придбати хорошу квартиру – фантазія, про яку я ніколи не думав, могла стати реальністю. Наша нова оселя мала все, про що ми тільки могли мріяти – дві ванні кімнати, місткий балкон, простору, зі смаком оформлену вітальню та сучасну кухню. Захват, який я відчував, був невимовним, і я вже давно не відчував такої безмірної радості. Ми доклали чимало зусиль, щоб здійснити нашу мрію, але врешті-решт нам це вдалося.

Спочатку, коли ми придбали квартиру, наша донька не планувала зв’язувати себе тенетами шлюбу. Однак після завершення ремонту наші діти посперечалися за кращу кімнату.

Рома швидко зайняв більшу спальню, залишивши Юлі меншу, але з балконом. Нам з дружиною нічого не залишалося, як оселитися у вітальні на розкладному дивані. Ми були в захваті від того, що наші підлітки насолоджуються своєю незалежністю, адже вони завжди прагнули мати власний простір.

Невдовзі хлопець Юлії освідчився, і вони почали готуватись до весілля. Значну частину витрат взяли на себе заможні свахи. Після весілля молодята вирушили у весільну подорож, і під час святкування батьки нареченого вручили їм об’ємний конверт, набитий грошима.

Прийнявши рішення про купівлю квартири, подружжя почало перевозити свої речі до нової оселі, після чого туди переїхали їхні діти. Як сім’я, яка завжди прагнула більшого житла, ми були в захваті. Однак їхня двокімнатна квартира швидко стала переповненою з появою трьох дітей. Ми натякнули їм, що настав час подумати про розширення житла, але, на жаль, вони проігнорували наші пропозиції.

Не зважаючи на пристойну зарплату, подружжя ніколи не думало про те, щоб накопичити на більшу квартиру. Натомість вони запропонували несподіване рішення – обмінятися з нами квартирами. Я був приголомшений цією пропозицією, але не тому, що не хотів розлучатися з квартирою, а тому, що це були мої важко зароблені заощадження – місце, яке я проєктував і облаштовував багато років. Думка про те, щоб просто передати її дочці та зятю, була для мене нестерпною.

Крім того, моя дочка згадала, що її брат виріс і більше не може жити з батьками. Вона пояснила, що у них немає коштів на придбання власної квартири, а її брат не забезпечений гуртожитком.

Не зважаючи на мою безмежну любов до своєї сім’ї, я не був готовий прийняти їхню пропозицію. Якби я вважав, що у подружжя не було інших альтернатив, то, можливо, розглянув би її. Однак для мене було складно поступитися своїми принципами заради сім’ї. Я не міг змиритися з думкою про те, що вони можуть піти на компроміс з моїми принципами.

Я не міг змиритися з думкою, що доведеться пожертвувати своїми переконаннями заради сімейної гармонії. Чи повинен я наполягати на тому, щоб мої діти були самодостатніми, чи маю поступитися своїми принципами заради єдності сім’ї?

КІНЕЦЬ.