Я був хорошим батьком, поки не виявилося, що очі моєї доньки – не мої. Більше року я платив за підгузки чужої дитини.

– Щось наша Златуня геть на тебе не схожа, – сказала дружина.

– Що за дивину ти верзеш, Катю?, – я дивився на дружину, яка тримала на руках нашу однорічну Злату, і не міг збагнути, звідки в неї все це. – Просто, у Златки очі карі, твої – зелені, – відповіла вона невпевнено, але в її голосі вловлювалася дивна нотка тривоги.

Я на хвилину застиг. Це питання пролунало раптово, але так глибоко врізалося в мою свідомість, що в ту ж мить у моїй голові почали з’являтися всілякі підозри.

Мене звати Андрій. Мені 32 роки, і я завжди вважав себе хорошим батьком і чоловіком. Ми з Катериною були разом уже понад три роки, з них два – у шлюбі. Злата з’явилася на світ через рік після весілля, і відтоді наше життя оберталося навколо цієї маленької чарівної дівчинки.

Катя завжди була для мене ідеальною дружиною. Ми познайомилися на роботі: я працював у невеликій будівельній фірмі, а вона – бухгалтеркою. Вона була тихою, доброю, турботливою, і я подумав, що саме така жінка має стати матір’ю моїх дітей. Наші стосунки розвивалися швидко, і через рік ми одружилися.

Коли Злата народилася, я був найщасливішим чоловіком у світі. Дивитися, як вона росте, було справжнім щастям. Але цього разу, почувши запитання Каті, у мені зародилося зерно сумніву.

Повернемося трохи назад. Наша історія розпочалася з любові, але в Каті були свої таємниці. Коли ми зустрічалися, вона рідко говорила про минуле. Я знав, що в неї були стосунки, але не допитувався – я не з тих, хто розпитує про колишніх. Здавалося, що це все вже давно позаду, а ми дивилися в майбутнє.

Під час цікавого стану Катя стала особливо дратівливою. Вона намагалася приховувати свої емоції, але іноді я ловив її на сльозах без видимої причини. Я тоді списав усе на “особливий стан”, хоча й помічав, що вона уникає деяких тем, особливо пов’язаних із термінами.

Злата народилася міцною і здоровою дитиною. Катя була щаслива, і я теж. Але часом у мене виникало дивне відчуття – ніби між нами трьома є якась невидима перепона.

– Чому ти питаєш про очі? – запитав я Катю того вечора.

– Просто… Я не знаю. Ти ніколи не сумнівався? – її голос затремтів.

– Ні! Тобі варто заспокоїтися. Це наша дитина, і вона нам рідна, – запевнив я, хоча в душі вже починав задумуватися над її словами.

Я почав помічати дрібниці. Злата дійсно не була схожа на мене: колір волосся, форма носа, навіть міміка – усе було інакше. Спершу я намагався знайти схожість із родичами Каті, але це не дуже вдавалося.

Одного разу я натрапив на старий телефон Каті, який вона давно не використовувала. Він лежав у ящику, і я вирішив зарядити його, щоб продати чи віддати комусь. Коли телефон увімкнувся, я побачив повідомлення від якогось Сергія. Це були старі листування, але одне з них привернуло мою увагу:

– Ти впевнена, що він повинен про це знати?

– Сергію, я не можу сказати. Андрій думає, що це його дитина.

Моє серце застукало так сильно, що, здавалося, воно зараз вискочить.

Я вирішив перевірити все до кінця. Як чоловік, я мав право знати правду. Знайшовши можливість, я домовився про тест ДНК. Взяв зразок волосся Злати, свій і заніс у лабораторію. Це був найважчий тиждень у моєму житті.

Результати підтвердили мої найбільші страхи: я не був батьком Злати.

Як це можливо? Як жінка, якій я довіряв і яку кохав, могла так зі мною вчинити?

Катя повернулася додому того дня, коли я вже тримав результати у руках.

– Ми повинні поговорити, – сказав я їй суворо.

– Що сталося? – вона виглядала збентежено.

Я мовчки показав їй папери. Її обличчя побіліло.

– Це… Це помилка, Андрію, – почала вона, але я перебив:

– Катю, це неможливо помилитися. Поясни мені правду. Хто батько Злати?

Вона сіла на диван і почала плакати.

– Сергію… Це був мій колишній. Коли ми тільки почали зустрічатися, я ще спілкувалася з ним. Але тоді я вже знала, що хочу бути з тобою. Я не хотіла втратити тебе.

Я дивився на неї й не міг повірити, що це говорить жінка, яку я кохав.

Ця ситуація поставила мене перед важким вибором. Злата була для мене як рідна донька, я виховував її, був поруч із нею кожного дня. Але тепер усе змінилося.

Мені потрібно було вирішити, що робити далі.

Я опинився у важкій ситуації. З одного боку, я почуваюся зрадженим і не знаю, чи зможу пробачити Катю. З іншого боку, Злата – невинна дитина, і я боюся втратити її.

Чи варто мені залишитися в цьому шлюбі заради дитини? Чи можу я знову довіряти Каті після такої брехні? Чи, можливо, мені слід піти й почати нове життя?

Напишіть, будь ласка, свою думку. Можливо, ваша порада допоможе мені прийняти правильне рішення.

Джерело