Я була одною з перших, хто поїхав до Італії на заробітки, і тепер мені є що розповісти, але сьогодні я хочу розповісти про свою проблему, бо тільки зараз усвідомила свою помилку.

Я працюю 22 роки з однією метою: вирішити житлове питання. Коли чоловік кинув мене з двома дітьми, мені довелося розраховувати на город та допомогу мами.

А коли вже хлопчики підросли, я вирішила, що повинна їм допомогти, але в мене нічого не було.

Ми з мамою вирішили, що я поїду до Італії на заробітки, а вона збудує нам будинок на мої відправлені гроші. Зараз мені 60, мама жива, обидва сини одружені, є діти.

Ми звели великий будинок з двома окремими входами, в якому зараз живуть мої сини зі своїми сім’ями. Але я нічого не збирала для себе через цей будинок, що став сенсом мого життя.

Таке відчуття, що я все життя працюю у цьому будинку. І через це я поки що не можу повернутися додому.

Моя мама досі живе у старому напівзруйнованому будинку, і їй соромно там жити. Ще дещо: мої невістки постійно сваряться і не можуть ділити будинок та двір.

Я так втомилася від цього кошмару! Тепер я думаю про свою найбільшу помилку. З якою метою було збудовано один великий будинок замість двох менших?

Чи вчила я своїх дітей правильно поводитися з грошима? Можливо, я даремно вкладала усі свої гроші в будинок замість того, щоб думати і про себе. Словом, я зробила все, але собі нічого не заробила.

КІНЕЦЬ.