Мене звуть Лідія Василівна, мені 65 років. Два роки тому я лишилася без чоловіка. До того ж, майже 15 років була на заробітках, щоб забезпечити своєму синові хороше майбутнє.

Як воно завжди буває, у старості починаєш переосмислювати своє життя та цінності. Розумієш, що в деяких випадках міг зробити інакше, шкодуєш про те, чого не встиг. Намагаєшся навчити дітей не повторювати свої помилки, жити краще. Проаналізувавши своє життя, вирішила піти nроти правил.

Чи не скаржитися на невдалий досвід, а почати жити краще тут і зараз. Тим більше, моє здоров’я це дозволяє. Я всі ці роки жила для когось, забувши про свої бажання. Спочатку присвячувала себе чоловікові, щоб йому було поряд, потім намагалася дати все необхідне синові. Тепер настав час пожити для себе.

Можливо, для когось моє рішення здасться егоїстичним. Син привів у мій дім жінку із двома дітьми. За всі роки, поки я заробляла гроші, вони розпоряджалися моїм будинком, як хотіли.

А коли я повернулася сюди назавжди, то просто залишилася без даху над головою. Тому я ввічливо попросила їх виїхати з моєї квартири, адже хочу пожити у спокої та на втіху, а не в цьому щоденному галасі, який створюють діти невістки. Синові 39, я думаю, він може орендувати житло і забезпечувати сім’ю.

Дізнавшись про моє рішення, вони обидва витріщили очі. Ще б. — Мамо, почекайте ще трохи, — просив син. Не розумію, чого чекати. Вони дуже здивувалися після того, як я попросила їх звільнити мою квартиру, а через якийсь час ще й замки змінила.

Скільки я маю створювати комфорт іншим, жер твуючи своїми інтересами? І знаєте, що? Діти вирішили відсуджувати мою частку квартири. Щоправда, вони не мають жодного стосунку до моєї нерухомості. Колись я безперечно перепишу все майно на сина, але не зараз. Я хочу пожити собі.

І нарешті спокійно видихнути. Хочеться нікуди не бігти, не гнатися за грошима, не жити з вічними «потрібно», а відчувати задоволення від життя. Все, що могла, я вже дала, так що тепер нічого нікому не винна. Усі мої знайомі кажуть, ніби я надивилася життя за кордоном.

Вони досі живуть заради дітей, няньчать онуків, поки молодята розважаються. Втім, мало хто готовий до таких рішучих змін. Не знаю, чи я не пошkодую про своє рішення. Але головне, що нарешті за стільки часу наважилася відпустити всі турботи. А що ви скажете про це ?

КІНЕЦЬ.