Я була на заробітках і в Італії, і в Греції, і скажу, що в Італії таки легше гроші заробити. Спочатку я поїхала до подружки в Грецію, і там пів року працювала. Зарплата там була наполовину менша, ніж я потім в Італії заробляла.

Я дуже хотіла квартиру купити, бо ми з чоловіком все життя тулилися по чужих кутах – жили то в моїх батьків, то у свекрів.

Потім чоловік став їздити на заробітки за кордон, і ми змогли придбати власне житло. Це була невелика однокімнатна квартира в старому будинку. Не абищо, але своє, і я цьому дуже раділа.

У нас ріс син, і я розуміла, що рано чи пізно нам треба буде подумати про розширення, але чоловік став хворіти, і перестав їздити за кордон.

Коли син виріс і одружився, він пішов з невісткою на знімну квартиру, там наших двоє внуків народилося. Невістці не подобалося, що вони не мають власного житла, і це стало причиною непорозумінь в їхній родині.

Тоді якраз подружка мене в Грецію покликала. Я не дуже розбиралася в тому, куди краще їхати, бо ніколи за кордоном і не була.

Та в Греції мені не сподобалося з двох причин: по-перше – дуже низькі зарплати, а по-друге – особисто мені дуже важко давалася їхня мова.

Там, у Греції, дівчата мені казали, що в Італії за таку ж роботу бадантки отримують вдвічі більше. І тоді я наважилася їхати в Італію.

Ця країна мені значно більше сподобалася: і мова легша, і платять більше. Стала я працювати, і наче бджілка, всю зарплату складала, нічого не витрачала на себе.

Дуже хотіла я синові квартиру купити. Бо бачила, що вони через питання житла, а точніше його відсутності, можуть навіть і розлучитися. Та я не встигла, бо невістка все лишила, і поїхала в іншу область.

Син мені телефонує в Італію, просить, щоб я поверталася, бо треба з дітьми допомагати. Я довго думала, що робити, бо грошей на двокімнатну квартиру я ще не назбирала. Але розуміла, що син без мене не справиться, тому поїхала додому.

Я ще сподівалася, що вони помиряться, але невістка подала на розлучення, а дітей таки нам залишила. Ми з чоловіком тоді продали нашу однокімнатну квартиру, доклали ті гроші, які я привезла, і купили двокімнатну квартиру, в якій стали всі разом жити.

Я стала бабусею-мамою для двох своїх онуків. З хлопцями було непросто, та ми якось справилися. Зараз внуки виросли з Божою допомогою, вивчилися в університетах, працюють обоє в сфері ІТ, як тепер модно казати – вони айтішники.

Заробляють вони обидва непогано, я за них дуже радію. Навіть не через гроші, а через те, що виросли вони хорошими людьми. А нещодавно вони мене так здивували, що я досі відійти не можу. Знаєте, що вони купили з першої заплати? Однокімнатну квартиру в новобудові, зробили ремонт і подарували її мені з чоловіком.

Вони гроші всі на купку складали, і потім зробили нам такий сюрприз. Уявляєте? Вони не про себе, а про нас перших подумали, скинулися обидва, і ось таке вчудили. Я так плакала від розчулення, що зупинитися не могла. А вони мене обійняли, і кажуть: “Бабусю, ти заслужила”.

Знаєте, вдячність – то таки велика сила. Так хочеться, щоб на землі було більше вдячності, то і добрих вчинків буде більше!

Джерело