Ми з моєю найкращою подругою Ніною спілкуємось близько тридцяти років. Але, здається, настав час закруглюватися. Тому що після весілля свого сина Ніна стала стрімко перетворюватися на обмежену буркотливу бабку.

А я, незважаючи на свої п’ятдесят із хвостиком, зовсім не відчуваю себе такою. Мене, як і раніше, не хвилюють плітки та сімейні справи родичів, навіть найближчих.

Хоча маю доньку. Вона заміжня. Тож я не з чуток знаю, що таке спілкування з іншими половинками своїх дітей. Не приховую, зять мене часом дратує.

Але я бачу, що доньку все влаштовує у її сімʼї, а тому не лізу. Вважаю, що втручатися можна тільки якщо дитині загрожує небезпека. Чоловік чи дружина намагаються позбавити житла, все виносять із дому тощо.

А Ніна регулярно скаржиться на невістку. Мовляв, Христина така-сяка, не прасує її синові сорочки, годує чим завгодно. Запрошує у гості лише з особливих приводів.

І навіть за рідкісних зустрічей намагається заткнути рота. Якщо Ніна ділиться досвідом (читай – лізе з непотрібними порадами), Христина жорстко відповідає, що вона звикла по-іншому і змінювати свої звички не збирається.

-Ніна, ти згадай, як мучилася зі своєю свекрухою і яку обіцянку ти собі тоді дала! – натякала я подрузі, що вона недалеко пішла від покійної матінки свого чоловіка.

– А я пам’ятаю. Але мені дуже далеко до моєї свекрухи! Та й Христина нічого не розуміє, на відміну від мене в її віці, – вигадала вона собі виправдання.

Що б Ніна не казала, вона, здається, забула про страждання, які їй приносила свекруха своїми постійними повчаннями, лазінням по шафах та іншими проявами безпардонності. Тоді подруга не втомлювалася повторювати:

– Я буду нормальною свекрухою! Навіть якщо невістка не сподобається, я їй жодного слова не скажу. З нею ж житиме син, а не я.

Але виходить, що Ніна не дотримала свого слова. Я спочатку не хотіла сваритися з подругою через її нескінченні скарги. Намагалася переключити її на наші колись звичні заняття – походи до музеїв, кафе та інших закладів, де можна відволіктися від суєти.

Тільки Ніна і там продовжувала мити кістки невістці. Я якось м’яко дала зрозуміти, що подруга в цій ситуації не має рації. Син задоволений своїм вибором? Задоволений. Вона сама казала, що вони з Кристиною весь час воркують і тримаються за руки.

– Христина здійснює небезпечні для життя твого Паші дії? П’є, вживає всякі речовини? – засинала я подругу провокаційними питаннями.

– Ні, – розгублено відповіла Ніна.

– Значить, тобі нема про що турбуватися, – плескала я її по плечу.

– Як це нема про що?! Мій син живе в антисанітарії! – щоразу вигукувала вона.

– А звідки ти знаєш? Ти ж рідко буваєш у них у гостях! Перед твоїм приходом хоч би поверхово, але забираються, – втомлено відповіла я.

– Ну ось саме, що тяп-ляп! Страшно уявити, що там твориться у звичайні дні! – хапалася за серце Ніна.

Останнім часом спілкуватися із подругою стало дуже тяжко. До цього ми могли хоча б півгодини побалакати про книги, подорожі та інші цікаві мені речі. А тепер цього немає.

Минулого тижня Ніна докотилася до підступів і вирішила втягнути в них мене. Їй не терпиться сильніше принизити невістку, але боїться, що сама не впорається.

До речі, вона задумала до неподобства примітивну пакість. Хоче без попередження заявитися до молодих під якимось пристойним приводом, щоб її точно пустили, а потім влаштувати повну інспекцію квартири із загляданням у всі кути.

І для більшої переконливості їй потрібна я. Мені також відводиться роль ревізора. Мовляв, так переконливіше: дві думки проти однієї. Ось тут я змінила своє правило не сваритися з кращою подругою.

– Я не братиму участі в цьому цирку! Адже ти знаєш, у мене зовсім інші захоплення. І тобі радила б згадати про них, – пробувала я напоумити Ніну.

– Які захоплення, коли над єдиним сином усілякі не зрозумій хто знущаються? – штовхнула подруга промову типової деградуючої свекрухи.

Потім вона заговорила про почуття обов’язку. Я, як найкраща подруга, ну просто зобов’язана вплутатися в цю дешеву виставу. У хід йшли інші маніпуляції.

– Ти на чиєму боці? Цієї Христини чи моєму? – заявила подруга.

Я зрозуміла, що від моєї колишньої Ніни вже зовсім нічого не залишилося. Це скоріше якась обмежена жінка, а не моя подруга. Я ще раз відповіла, що не допомагатиму підгадати Христині.

І так, мені дуже шкода ця молода дівчина. Тому що навіть раз на кілька місяців складно винести суспільство тітки, яка всюди сує свій ніс.

– Перемкнися на своє життя хоча б заради сина! А то він скоро почне уникати тебе, – порадила я їй на прощання.

Ніна на мене страшенно образилася. Щоправда, через деякий час вибачилася. Я не стала по новому колу починати розборки і також вибачилася.

Але наше спілкування збираюся плавно звести нанівець, оскільки наші погляди на життя стали надто різними.

КІНЕЦЬ.