Я більше пів року доглядала свою стареньку сусідку: ходила до неї щодня, готувала їй їсти, мила, ходила в магазин і аптеку. Сусідка весь цей час мовчала, навіть не думала якось віддячити мені. Тоді я подумала, що в неї є хата і вона б могла її на мене записати. І я стала думати, як це наважитися поговорити з тіткою Галиною про її будинок

 

Зовсім не так вже давно, десь трохи менше року тому моя сусідка переписала свій будинок на свого єдиного сина, який, у відповідь, обіцяв доглядати за нею, своєю матір’ю, коли їй стане важко самій, адже вона ледве пересувалася сама.

Але коли врешті син отримав всі необхідні документи на руки, відразу ж зник десь і про нього довго ніхто нічого не чув.

Тепер я багато часу вже доглядаю за цією немічною жіночкою, вона живе біля мене, і хотіла б отримати натомість її житло. Чи це можливо?

З моєю сусідкою Галиною по вулиці я знайома вже більше 20 років. І скільки я її пам’ятаю, у неї завжди були проблеми зі здоров’ям, хоча вона не особливо на щось скаржилася, але це було добре помітно і так.

А нещодавно сталося так, що трохи більше пів року тому сусідка геть занедужала, зовсім стало важко їй. Вона постійно мені скаржилася, що її син не допомагає їй.

Він вже не маленький хлопець, а дорослий чоловік, але приїжджає до матері лише тоді, коли йому потрібні гроші або ще щось, а сама мати його не цікавить зовсім, і це триває вже дуже багато часу.

Ось після цього сусідка таки зважилася переписати свій будинок на єдиного сина. Вона чомусь думала, що коли зробить це, то він буде добре доглядати за нею до останніх днів, адже зрозуміє, що все, що вона має дістанеться йому, тому й викладатиметься гарно.

А чоловік, отримавши заповітне майно своєї матері, не став доглядати за нею і відразу ж махнув в місто.

Цього варто було і очікувати. Мабуть сидить там зараз і сподівається, що матері скоро не стане, а він зможе продати її добротну хатину, і отримати гарні гроші за все її майно.

Ось такі бувають діти, на жаль.

Мені, щиро кажучи, стало дуже шкода свою сусідку, і я вирішила, що не залишу її саму напризволяще.

У мене самої вільного часу було не дуже багато, тому я звернулася до представників нашої місцевої влади та попросила, щоб вони надали їй доглядальницю на пів дня, адже вона самотня, а сама робити нічого зовсім не може.

Натомість, на таке своє прохання, я почула лише тверду відмову. Мені сказали, що у сусідки є рідний син, він може її доглядати, зобов’язаний це робити, який і повинен стежити за старенькою матір’ю, вона не самотня людина, а отже вони тут ні до чого.

Вони мені пояснили, що їх не цікавить, що він така нехороша людина, а мати йому потрібна тільки заради спадщини. Вони не можуть доглядати за усіма старенькими бабусями в селі тільки тому, що цього не хочуть робити їх діти і родичі.

Оцінивши раціонально всю ситуацію, яка склалася, я почала сама доглядати за своєю сусідкою Галиною.

Ось уже більше шести місяців після роботи я спочатку йду до своєї сусідки, а потім вже до себе додому. Бабусю Галину треба нагодувати, помити, переодягнути, впоратися трохи по дому і розважити трохи бесідою.

Старенькій моїй сусідці дуже важко самій робити хоч що-небудь, тай сумно самій, вона так чекає мого приходу, навіть посміхатися мені стала останнім часом, хоча на душі у неї лише смуток.

Якось стає прикро за немічну добру та щиру жінку, що вона стільки років ростила і виховувала сина, а він – виявився такою негідною людиною, просто забув на свою матір.

Мені багато знайомих та родичі мої говорили раніше говорили, та й по цей день питають:

– Це ти заради будинку тітки Галини так стараєшся для неї?

Я не приховую своїх справжніх намірів і відповідаю всім:

– Так, звісно, а що тут такого? Зараз багато хто доглядає за самотніми старенькими людьми, які потребують стороннього нагляду, а ті натомість переписують своє майно та житло на своїх доглядальниць.

Ось і я так подумала добре про це і вирішила допомогти сусідці. Але проблема полягає в тому, що в спадок вже включений її син. Хоч він і не доглядає за матір’ю, але за документами будинок після того, як бабусі Галини не стане буде належати йому, адже вона на нього склала заповіт.

А за що цьому чоловікові такий подарунок? Він не добре ставиться до своєї старенької матері, якщо він палець об палець не вдарив заради старенької мами, яка так потребує його допомоги та підтримки?

Чого не можна сказати про мене: я кожен день відвідую сусідку, дбаю про неї, годую і купую ліки за власні гроші вже дуже довгий період.

Якщо подивитися з боку, то більше прав на це будинок у мене, ніж у цього хоча дорослого, але дуже невдячного сина. Чи можливо таке, що за мої послуги житло сусідки дістанеться мені, а не її синові?

Я б за нею доглядала, як за рідною людиною, чесно кажучи, просто хочеться теж, щоб потім і своїм дітям щось дати. Було б нам обом добре: вона б отримала мою опіку і тепло, а мені б залишився її спадок, як надія на благополучне майбутнє та добробут.

Я вже давно за нею доглядаю, а бабуся Галина жодного разу не почала вести розмову, щоб якось віддячити мені за турботу.

Можливо відразу їй сказати, щоб хату на мене переписала за це, щоб вона розуміла, що я її не просто так доглядаю? А то може вийти так, що догляд буде мій, а будинок синові дістанеться?

Звісно, боюся, що люди засуджуватимуть мене за це. Але хіба це не вірно з мого боку?

КІНЕЦЬ.