Нашого батька не стало досить таки давно, коли ми з братом були ще маленькі.

Мама виховувала нас одна, вона, як зараз пам’ятаю, дуже багато працювала.

Не зважаючи на те, що в нас не було достатньо грошей на той період, але у нас було дуже хороше та щасливе дитинство, ненька вкладала в нас усю свою душу, кожну вільну хвилину була біля нас.

Я бачила, як мамі непросто, завжди дуже хотіла їй допомогти.

Тому після навчання я відразу поїхала за кордон на заробітки.

Адже у мене був менший брат Микола і мамі потрібно було ще поставити його на ноги.

Я завжди думала, що там зароблю багато грошей і повернуся в Україну та збудую великий будинок на два поверхи в якому житиму я, наша ненька і мій молодший брат Микуола, це моя мрія була.

Але життя склалося інакше – я зустріла тут свою долю, вийшла заміж.

Батьки мого чоловіка нам дуже допомогли і маємо тут свій бізнес – невеличкий магазинчик з продуктами, але він дає нам дуже гарний прибуток, на забезпечене життя цілком вистачає, ще й відкласти гроші можна і ще я надсилав гроші своїй мамі та братові.

Батьки мого чоловіка не проти, вони люди хороші і добре знають, що мої рідні небагато жили.

Брат мій, тим часом, і далі залишався жити з мамою, я надсилала їм гроші, щоб вони могли добре жити, а брат міг навчатися.

У Миколи дуже добрий та спокійний характер, він дуже людяний чоловік.

А потім мама занедужала, нажаль, зовсім несподівано для всіх.

Тоді брат сказав, щоб я не приїжджала, адже розумів, що моя родина тепер тут, за кордоном, в Іспанії, бо розумів, що в мене багато справ, адже мій чоловік має тут бізнес свій, а у нас вже третє дитятко, тому мені було непросто залишити все.

Брат доглядав маму, а я висилала їм гроші, щоб вони ні в чому не мали потреби, мій чоловік допомагав моїй мамі і братові.

Микола гроші витрачав розумно, не марнотратив, міг трішки щось відкласти, а іноді казав, щоб я нічого не надсилав, бо гроші в нього ще є.

А коли закінчив навчання, то сам влаштувався на роботу і тоді грошей витрачав моїх менше.

Згодом мами не стало, на жаль, Миколі було найбільше важко, адже все життя він з нею жив, і не уявляв тепер себе без неї.

Всі ці роки я майже щодня телефонувала своїм рідним і часто з братом спілкувалася.

Останній раз Микола мені сказав, що справи в нього налагодилися і він зустрів жінку, планує одружитися.

Я вирішила поїхати в Україну, провідати брата.

Відклала усі справи, дітей залишила на матір чоловіка і поїхала на Батьківщину свою.

Коли зайшла в квартиру, то засмутилася – весь час брат говорив мені, що в нього все добре, а в квартирі зовсім не було ремонту, вона була такою, якою я її залишив.

Але скрізь було чистенько, видно, що Микола слідкував за чистотою.

Він сам теж був одягнений скромно, охайний, але дешевий одяг.

Я була голодна з дороги і заглянула до нього в холодильник, але там, крім яєць, молока і сосисок, нічого не було.

Я запитала у брата, чому він так економить на собі, адже я завжди пропонувала йому гроші, щоб він жив кращим життям.

Але брат багато своїх грошей витрачав на маму, а від моїх відмовлявся часто, бо в мене діти малі.

Але найбільше грошей він витрачав на свою наречену.

Вона, як вияснилося згодом, ніде не працювала, як я дізнався потім, вже була розлучена, була старшою за мого рідного брата.

Але вона хотіла гарно одягатися, ходити в кафе і в дорогі салони краси.

Брат багато грошей витрачав на неї, тому на себе майже нічого не залишалося, а він у мене дуже добра людина.

Наступного дня я вмовила брата, щоб він пішов зі мною в магазин, накупили ми йому багато гарного одягу, хороших і якісних продуктів.

А ввечері за вечерею я стала пояснювати йому і просити його, щоб не одружувався з тією жінкою, адже вона не варта його, їй лише гроші потрібні.

Я сказала, що з радістю його заберемо до себе, коли в Україні дозволять виїжджати за кордон чоловікам, пояснювала, що допоможу йому з усім, у мене добрий чоловік і хороша родина, він рідний нам, ми не хочемо його залишати, тим паче, коли я побачила, як він зараз живе мій рідний брат.

Але брат і слухати мене не хоче, має щирі почуття до неї, каже, що ця жінка – важлива людина в його житті.

Я така щаслива їхала в Україну і з таким тягарем на серці повернувся додому тепер.

Все розповіла своєму чоловікові, тапер ми вдвох думаємо, що нам зробити для Миколи, що він може краще жити, як живе.

Мій брат дуже добра людина, я не можу залишити його, я люблю свого брата, він частинка мене, найрідніша людина для мене.

Найперше, я відмовлюся від спадку, адже частина маминої хати належить мені.

Але далі що робити, не знаю.

З цією жінкою йому не бачити ні добра, ні щастя.

Як мені вмовити його відмовитися від неї, бачу добре, що їй лише гроші потрібні, але він наче не помічає це?

КІНЕЦЬ.