Я абсолютно байдуже ставлюся до багатодітних, якщо це мене не стосується. Але буквально нещодавно відбулася неприємна історія…

Ми — звичайна молода сім’я, яка має єдину шестирічну дочку. Відразу після весілля ми купили квартиру на другому поверсі новобудови. Більшість мешканців, такі ж молоді сім’ї з дітьми.

Останнім часом прямо якась пошесть на багатодітні родини. Тому двір завжди сповнений дітлахами. Свою дитину я навчаю спілкуватися з іншими дітьми так, як мене вчила моя мама.

Якщо дитина молодша, її не можна ображати. Якщо ровесник — розв’язуй питання самостійно, звичайно, за умови адекватності дитини. Якщо старша, то я й сама можу ввічливо попросити поділитися іграшкою, або гойдалкою.

Вікна квартири виходять у двір. Двір невеликий і обгороджений. Наша дитина гуляє самостійно, а я тільки поглядаю у віконце, та й бабусі на лавці всі знайомі.

І ось нещодавно, коли донька гуляла, ми з чоловіком займалися хатніми справами. Чоловік робив у залі ремонт, а я господарювала на кухні.

У вікно спостерігаю таку картину, як дев’ятирічний хлопчик із багатодітної родини починає кидати у дочку камінням. Спочатку вона спробувала просто втекти. Він набрав у дитяче відерце води, та хлюпнув на неї, й вона, звісно, заплакала.

Чоловік також бачив усю цю картину. Він набрав відро води, та спустився з ним у двір. Чоловік покликав хлопця, і що б ви думали, це гаденя сміливо йде на дорослого і далеко не дрібного мужика.

Нахабний погляд, руки в боки, а при цьому ще з усмішкою, й каже:

– Ну і що ти мені зробиш, ти не посмієш мене торкнутися, ти не обіллєш мене водою, інакше я напишу на тебе заяву.

Ви уявляєте? Чоловік мовчки перекидає на нього відро з водою, і мовчки йде. Виявляється, за цією ситуацією спостерігала зі свого вікна й мамка образника. Поки чоловік підіймався , вона вискочила з іншого під’їзду і почала кричати нам у вікно.

Уявіть, картина маслом. Теплий літній вечір, повний двір дітей, лавках сидять бабусі. А вона, маленька, худенька жінка років двадцяти шести, з однорічною дитиною на руках, репетує, як навіжена.

Просто добірний матюк і через кожні дві хвилини вигукувала:
– Я, мати трьох дітей!
Та мені начхати, скільки у тебе дітей, треба ж хоч іноді їх виховувати для різноманітності. Причому весь сенс її крику був – виходь, я тобі морду зіпсую.

Чоловік із вікна їй каже:

– Клич чоловіка, розберемося з ним по-чоловічому. Звичайно, ніхто не вийшов, і вона, ще трохи посварившись, теж пішла.

Сьогодні мені зателефонували, й сказали, що ця психопатка повела свого недолугого до лікарні, пред’явила там якісь синці, і написала на мого чоловіка заяву, нібито він був не тверезий, і простягав руки до хлопця.

На що вона сподівається, незрозуміло. Адже всі на подвір’ї спостерігали цей інцидент. Ось зовсім не розумію, навіщо стільки дітей, як не можеш виховати?

Не знаю, чим закінчиться ця історія, але я прямо чекаю, щоб хтось прийшов, щоб написати зустрічну заяву! Можливо, заберуть дитину туди, де їй слід перебувати?

КІНЕЦЬ.