Вже вечоріло, як автівка Олега зупинилася біля хати. Та моїх внучат з ним не було і я засмутилася. Виявляється, у свахи день народження.

Вона після обіду купила торт, взяла дочку і онуків і пішла на цвинтар до чоловіка святкувати, якого вісім місяців тому не стало. Я вважаю, вона геть тю-тю. Я питаю сина: “А тебе чого з собою не взяли?”. А йому, виявляється, там не місце, бо він не їх родина. І взагалі, тато його б не радий був бачити.

Я так вчора сплакалася, але ж чим я можу допомогти сину?

Я вже не раз писала вам про свою ситуацію. Проблемна в мене не невістка, а більше сваха.

Я живу з чоловіком в селі. Виховали двох дітей. Обоє створили сім’ї і живуть окремо від нас.

Дочка пішла в невістки, а Олег в зяті.

Невістка моя єдина дитина у батьків. Все було для неї. Навіть хату на два поверхи сват будував через те, щоб було що доньці єдиній залишити.

В сина мого троє дітей. Але не люблять його і не поважають в цій сім’ї.

При кожній можливості нагадують Олегу, що він тут ніхто.

Ми з чоловіком тримаємо господарство і якщо чесно, то здоров’я вже немає, дочка не раз просить, щоб ми позбулися його і трохи пожили для себе, але я відмовляюся і в першу чергу через те, що хочу допомогти сину і онукам.

Свати мої завжди були скупуватими людьми. Всі гроші вони вкладали в хату. Одного разу я спитала, чи не хочуть діти в музичну школу записатися, чи на карате Данилка, так сват як рота розкрив.

– Свахо, це все гроші! Ось, є поле футбольне поряд, хто їм мішає займатися спортом.

Я вже казала сину, що самі з дідом будемо платити, що дітей потрібно розвивати, але сват стояв на своєму, а невістка слухалася тата.

Але так сталося, що вже вісім місяців, як не стало мого свата. Недуга скосила його за лічені місяці.

Але розумієте як, не стало не лише мого свата, а й командира, який в будинку всім і всіма керував.

І ось з того часу мою сваху наче підмінили. Їсти вона не варить, а найголовніше, виставила речі мого сина в “холодну” кімнату (Там не отеплюється), а сама перейшла після відходу чоловіка в кімнату до дочки спати.

Довго мені син в тому не признавався. Я як почула, ледь не стерпла. Ну де таке видано.

Але і це ще пів біди.

Вчора був в моєї свахи день народження. Я привітала з самого ранку, і зайнялась господарством. А після обіду хотіла увімкнути пральку, а вона знизу задиміла.

В селі, самі розумієте, часто прати речі потрібно. Ось я й до Олега зателефонувала, щоб приїхав своїм бусиком і завіз пральку на ремонт.

– Олежику, приїдь і внучат мені привези. Я так скучила. Я їм їх улюблених пельмень наліплю.

І тут приїжджає син, але один. Вже вечоріло. Питаю, де внучата, а він мені таке розказує, що мені волосся дибки стало.

Весь день про свій день народження сваха мовчала, а після третьої пішла в магазин, купила торт, зібрала всіх онуків і мою невістку і сказала Олегу, що вони йдуть до діда, там біля нього є лавочка, і там будуть день народження і святкувати.

– А тебе мій чоловік не любив і він не буде радий там бачити…

Уявляєте? Ось таке сказати…

Сваха моя дуже безпорадна жінка. Її чоловіка не стало і в неї світ завалився. Невістка те саме, скаче під дудку мами, а про чоловіка геть забула.

Мені найбільше шкода онуків. Ну чого малих дітей водити по цвинтарях майже на ніч?

Як мені достукатися до свахи, що чоловіка потрібно відпустити? Йому потрібна молитва, а не торт, який вони біля нього їстимуть.

Ну дивно мені з них. Раніше були люди як люди, а тепер якась дивина.

Як маю допомогти сину і онукам поки не знаю, але розумію, що рятувати їх потрібно.

Джерело