– Хоч би 100 євро на день народження мені чи внукам подарувала! Навіщо нам твої макарони, мамо? – картає мене донька.

– Не хочеш макаронів – то і того висилати не буду! Доню, ти вже занадто доросла, щоб на мої гроші розраховувати, – відповідаю я доньці.

Справа в тому, що вже майже рік я не висилаю Уляні гроші з Італії, і вона просто не знає, як їй жити без моїх євро. Спочатку донька думала, що я жартую, і що через місяць-два знову висилатиму їй по тисячі євро. Та я дала собі слово, що цього більше не буде.

Поїхала я за кордон на заробітки, коли моя донька школу закінчувала. Для мене було дуже важливо, щоб вона отримала хорошу освіту, я була впевнена, що тільки так їй самій вдасться прокласти собі шлях в житті.

Мені в свій час так батьки не допомогли, і тому я нічого і не досягла. Я ж мріяла лікарем бути, але тоді поступити в медичний без грошей було неможливо. Тому після школи я відразу пішла на завод на роботу, так і не реалізувавши свою мрію.

Потім заміж вийшла, доньку народила. Чоловік мій, як і я, був простим робітником на тому ж заводі, і заробляв теж небагато, тому ми жили дуже простенько – від зарплати до зарплати.

А доньці своїй такої долі я не бажала, тому і поїхала заробляти їй гроші на навчання. Сказала Уляна моя, що хоче йти вчитися на юридичний, то я її підтримала, і вона поступила на платну форму.

Поки вона вчилася, я змогла ще й на квартиру їй заробити. Придбала житло, щоб доньці придане було. Я собі думала, що як буде у доньки освіта і квартира, то це дуже хороший старт, а далі вона вже сама.

Проте, толку з цього ніякого не було, бо по спеціальності донька працювати не захотіла. Вона заміж вийшла, дитину народила і осіла вдома.

Я ще сподівалася, що просто такі обставини склалися, тому донька тимчасово не працює, і висилала їй з Італії всю свою зарплату, а це тисячу євро в місяць, бо хотіла, щоб дитина моя мала за що жити.

І знову цим я зробила “ведмежу послугу”, бо донька так звикла, що на початку місяця має отримати італійську зарплату, що про те, щоб самій йти на роботу, вона думати навіть не хотіла.

Потім донька народила ще другу дитину, і поки діти були маленькими, я їм грошима допомагала. Але як тільки молодшій внучці виповнилося три роки, я поставила доньці умову, щоб вона дитину в садок віддавала, а сама йшла роботу шукати.

Уляна пробувала мені розповідати, що роботу знайти важко, тоді я і перестала висилати їй євро, абсолютно нічого! Висилала лише посилки з продуктами, але їй це не подобалося, вона грошей хотіла.

– Хочеш гроші – зароби! А я своє вже в тебе вклала, доню, – кажу. – Ти вже занадто доросла, щоб жити за мій рахунок!

Донька після цих слів так на мене образилася, що навіть якийсь час слухавки від мене не брала. А потім сама мене набрала. Я дуже здивувалася, була впевнена, що вона знову зараз грошей проситиме. Але донька мене неабияк здивувала.

– Мамо, я хочу тобі подякувати, – раптом заявила Уляна.

– За що подякувати? – здивовано питаю я.

– Я роботу знайшла. Мені вона дуже подобається, і я, нарешті, сама стала заробляти. І знаєш, мені це подобається, я наче себе знайшла, – радісно ділиться емоціями донька.

Тепер у нас налагодилися стосунки. Уляна щовечора мені телефонує, розповідає, як у неї справи на роботі. Мені дуже приємно її слухати, я радію за її успіхи, зараз донька стала просто іншою людиною.

А гроші я складаю для себе, хочу збудувати собі будинок. І донька мене в цьому підтримує.

Так, коли я вперше не дала гроші доньці, я боялася, щоб ми з нею зіпсуємо назавжди стосунки, але, на щастя, донька все зрозуміла, і у нас все вийшло на краще.

Я переконана, що дітям треба давати, як то кажуть, не рибу, а вудочку, і тільки так, а не інакше.

Джерело